Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

тепер як пам’ятник руйнівній ідеології та політичній системі, втіленій у Радянському Союзі. Це й також попередження для суспільств, які ставлять військові чи економічні цілі вище за проблеми охорони навколишнього середовища і здоров’я. У квітні та травні 1986-го пожежники, вчені, інженери, робітники, військові та міліціонери, котрі потрапили в ядерний Армагеддон під назвою «Чорнобиль», зробили все можливе для стримування ядерної небезпеки. Дехто з них пожертвували в цих зусиллях своїм життям, а багато з них — своїм здоров’ям і добробутом. Вони вдалися до безпрецедентних заходів. Вони скинули тисячі тонн піску з гвинтокрилів у відкритий реактор. Вони викопали тунель ледь не голими руками, щоб захистити землю під ним. Вони збудували дамби вздовж берегів річки, щоб не допустити потрапляння забрудненої води в річку Прип’ять, а звідти — у Дніпро, Чорне море, Середземномор’я й Атлантику.

Ці заходи досягли, здавалося б, неможливого: вони змусили реактор заснути. Але ми й досі не знаємо, які саме заходи, що запропонували радянські вчені, і технічні рішення, які вони реалізували, справді спрацювали. Чи могли деякі з них погіршити загальну ситуацію? Виверження ядерного вулкана зупинилося з причин, які науковці й інженери не змогли збагнути, так само, як вони спершу не змогли знайти пояснення, чому ж реактор вибухнув.

Хоча причину вибуху, врешті-решт, встановили, ми все ще далекі від приборкання ядерних аварій, на зразок тієї, що трапилася 1986 року. Непередбачувані події не припиняються, спричиняючи нові ядерні катастрофи, як, до прикладу, в японській Фукусімі в березні 2011-го, коли не один реактор, як у Чорнобилі, а цілих три пережили часткове розплавлення активної зони реактора унаслідок землетрусу, що викликав цунамі, і випустили радіацію безпосередньо в Тихий океан.

*

Світ стає більшим, але не безпечнішим. Населення планети 1986 року становило близько 5 мільярдів жителів; на нинішній день їх уже понад 7 мільярдів, і прогнозують, що до 2050 року ця кількість сягне 10 мільярдів. Кожні дванадцять-чотирнадцять років планета добирає ще мільярд людей. Коли для населення, що збільшується, фізичний світ звужується, то зменшуються його ресурси і запаси енергії. Позаяк населення Європи скорочується, а населення Північної Америки демонструє лише незначне зростання, очікується, що в Азії й Африці станеться демографічний вибух, причому африканська популяція збільшиться удвічі до середини століття, сягнувши загалом понад 2 мільярди. Таким чином, більша частина приросту населення земної кулі відбуватиметься у країнах, які вже мають проблеми нагодувати своїх голодних громадян і поповнити власні запаси енергії.

Схоже, ядерна енергетика забезпечує простий вихід для наростаючої демографічної, економічної й екологічної криз. Чи ні? Більшість нових реакторів, які будують сьогодні, встановлюють за межами західного світу, відомого відносною безпекою своїх реакторів і технологій. У Китаї будівництво колосальне: двадцять один новий реактор, ще дев’ять — у Росії, шість — в Індії, чотири — в Об’єднаних Арабських Еміратах і два — у Пакистані. П’ять нових реакторів зараз будують у США, а у Великій Британії — всього один. Наступний великий атомний фронтир — Африка. Нестабільний Єгипет наразі будує два реактори — уперше у своїй історії. Чи ми впевнені, що всі ці реактори надійні, що режиму безпеки будуть дотримуватися неухильно, і що автократичні режими, які перебувають при владі в більшості цих країн, не завдадуть шкоди безпеці своїх громадян і світу загалом лише для того, щоб отримати додаткову енергію та фінанси для нарощування військової потуги, забезпечити швидкий економічний розвиток і стримати суспільне невдоволення. Бо саме це сталося в Радянському Союзі ще 1986-го? Реактор, який вибухнув у Чорнобилі, був збудований без бетонного укриття (хоча це — стандарт на Заході) через специфіку конструкції та для зменшення витрат на будівництво.

Безпосередньою причиною аварії на ЧАЕС стало випробування турбіни. Але його глибші корені лежать у взаємодії між основними вадами радянської політичної системи й основними недоліками ядерної галузі. Такі вади очевидні в усьому світі, у багатьох або й навіть у більшості країн, які зараз планують будувати ядерні реактори. Одним із таких недоліків у Чорнобилі було тісне поєднання атомної енергетики та військового комплексу. Чорнобильські реактори були створені тими самими людьми та інститутами, що були творцями ядерних бомб. Більше того, хоча він і був нестабільним за певних фізичних умов, реактор Чорнобиля все одно визнали безпечним. Цьому активно сприяли керівники радянського військово-промислового комплексу, котрі згодом відмовилися взяти на себе відповідальність за катастрофу. Ще однією вадою було порушення процедур і правил безпеки експлуатації з боку персоналу станції, який вірив у міф про безпеку ядерної енергетики й сповідував філософію, за якою «ми можемо досягти поставленої мети, незважаючи ні на що». Саме таке ставлення характеризувало відчайдушні спроби країни наздогнати Захід в економічній і військовій сферах. Одразу після аварії, боючись поширення паніки, авторитарний радянський режим узяв під суворий контроль весь потік інформації, таким чином ставлячи під загрозу життя і здоров’я мільйонів людей удома та за кордоном, і це призвело до незліченних випадків радіаційного отруєння, яких можна було б уникнути за більш адекватної поведінки.

Зараз шанси на чергову катастрофу, як на Чорнобильській АЕС, лише зростають, якщо ядерно-енергетичні технології потрапляють у руки правителів, котрі переслідують амбітні геополітичні цілі та прагнуть прискорити економічний розвиток із метою подолання енергетичних і демографічних криз, нехтуючи при цьому екологічними чинниками. Незважаючи на те, що увага всього світу зараз зосереджена на нерозповсюдженні ядерної зброї, не менш велика небезпека з’явилася від неконтрольованої гонитви за «мирним атомом» у країнах, що розвиваються. Історія Чорнобиля свідчить про необхідність посилення міжнародного контролю над будівництвом та експлуатацією атомних електростанцій, а також потребу нових ядерних технологій, таких як ті, що зараз досліджує Білл Ґейтс і його компанія TerraPower, для виробництва дешевших, безпечніших та екологічно чистих реакторів. Інвестиції в такі дослідження та розробки відбуваються з чітким розумінням того, що фінансові вигоди можливі через роки, якщо не через десятиліття, але це необхідно, якщо світ хоче пережити поточну енергетичну кризу і перманентне демографічне зростання.

Чи можливий зараз ядерний Армагеддон, подібний чи гірший за Чорнобильський? У міру того, як стихійне лихо відступало в часі, оптимісти дедалі гучніше стали заперечували таку можливість. Заходи безпеки на атомних електростанціях і справді поліпшилися, майже скрізь старі радянські реактори РБМК були виведені з експлуатації, а нові реактори пропонують такий рівень безпеки, про який інженери-ядерники 1986 року могли лише мріяти. Але потім, через чверть століття після Чорнобиля, сталася Фукусіма. Ядерна катастрофа 2011-го на атомній електростанції «Фукусіма Даїті» продемонструвала іншу вразливість ядерних реакторів. Майбутні аварії, такі як у Чорнобилі чи у Фукусімі, можуть мати різні причини — недотримання