Читати книгу - "Дженні Герхард, Теодор Драйзер"

Дженні почувала себе враженою до глибини душі, але одразу ж зрозуміла, що сердитись було б нерозумно. Життя завжди обходилося з нею жорстоко. Напевно, так буде до кінця. Ну, спробує вона жити самостійно, сама заробляти собі на хліб, а яке це матиме значення для Лестера? Для м-с Джералд? Вона, Дженні, замкнута в чотирьох стінах в цьому маленькому містечку, непомітна, самотня, а він там, у широкому світі, живе повним життям, насолоджується волею. Недобре це, несправедливо. Але навіщо плакати? Навіщо?

І очі її були сухі, але душа сходила сльозами. Вона повільно встала, сховала газету на дно чемодана й замкнула чемодан на ключ.

Розділ LVIII

Тепер, коли його заручини з м-с Джералд стали здійсненим фактом, Лестеру вже не так важко було примиритися з новим становищем речей. Так, без сумніву, все на краще. Він глибоко співчував Дженні. М-с Джералд також їй співчувала, але втішалася думкою, що так буде краще й для Лестера, і для цієї бідної жінки. Він буде набагато щасливіший, це вже зараз видно. А Дженні згодом зрозуміє, що зробила розумно й самовіддано, і черпатиме радість від свідомості власної великодушності. Сама ж м-с Джералд, яка ніколи не мала ніжних почуттів до свого покійного чоловіка, була на сьомому небі: нарешті, хоч і з деяким запізненням, збулися її дівочі мрії! Нічого кращого від життя з Лестером вона не могла собі уявити. Куди вони тільки не поїдуть, чого тільки не побачать! Наступної зими вона, новоспечена м-с Лестер Кейн, покаже всьому місту, які бувають бали й прийоми! А Японія... просто дух захоплює, так це буде чудово.

Лестер написав Дженні про майбутнє своє одруження. Він не дає їй ніяких пояснень, вони були б зайві. Він вважає, що йому слід одружитися з м-с Джералд. І що їй, Дженні, слід про це знати. Він сподівається, що вона здорова. Вона повинна завжди пам’ятати, що він приймає її долю близько до серця. Він з усіх сил намагатиметься зробити її життя найприємнішим і найлегшим. Нехай не згадує його лихом і передасть від нього привіт Весті. Її треба віддати до найкращої середньої школи.

Дженні дуже добре розуміла, як стоїть справа. Вона знала, що Лестера тягнуло до м-с Джералд з того самого часу, як вони зустрілися в Лондоні, в готелі «Карлтон». Ця жінка довго ловила його. Тепер вона його добилася! Все гаразд. Нехай буде щасливий. Дженні так і відповіла в листі, додавши, що об’яву про заручини бачила в газеті. Одержавши її листа, Лестер замислився; між рядків він прочитав багато більше, ніж вона написала. Навіть зараз він дивувався твердому її духу. Незважаючи на всі образи, яких він завдав їй і ще збирався завдати, він знав, що його почуття до Дженні не зовсім згасло. Вона благородна, чарівна жінка. Якби обставини склалися інакше, він не готувався б тепер до одруження з м-с Джералд. І все-таки він одружився з нею.

Одруження відбулося п’ятнадцятого квітня в домі у м-с Джералд; вінчав їх католицький священик. Лестер аж ніяк не був зразковим сином церкви. Він був невіруючим, але вирішив, що коли він вихований в лоні церкви, то немає рації відмовлятися від церковного шлюбу. Зібралося чоловік з п’ятдесят гостей — всі близькі друзі. Обряд пройшов без найменшої запинки. Молодих оглушили поздоровленнями, засипали пригорщами рису й конфетті. Гості ще бенкетували, коли Лестер і Летті непомітно вийшли з дому через боковий під’їзд, де їх чекала карета. Через чверть години весела погоня помчала слідом за ними до вокзалу залізниці Чикаго — Рок-Айленд — Сан-Франциско. Але коли проводжаючі прибули, щаслива пара вже сиділа в своєму купе. Знову сміх, жваві вигуки, шампанське, і ось, нарешті, поїзд рушив, — молоді поїхали.

— Отже, ти мене домоглася, — весело сказав Лестер, садовлячи Летті поруч з собою. — Ну, й що?

— Ось що! — вигукнула вона й, міцно обійнявши його, палко розцілувала.

Через чотири дні вони були на березі Тихого океану, ще через два вже мчали найшвидшим пароплавом до країни мікадо.

А Дженні залишилася сама зі своїм горем. Дізнавшись, що Лестер одружується в квітні, вона почала уважно продивлятися газети, шукаючи додаткового повідомлення. Нарешті вона прочитала, що весілля відбудеться опівдні п’ятнадцятого квітня, в домі м-с Джералд. Незважаючи на своє смирення й покірливість долі, Дженні з жадобою тягнулася до цього неприступного щастя, — так дивиться голодна, покинута дитина на різдвяну ялинку в освітленому вікні.

Настало п’ятнадцяте квітня. Дженні ледве дочекалася, поки проб’є дванадцята. Вона так гостро переживала всі події цього дня, немов сама брала в них участь. У думці вона бачила чудовий особняк, карети, гостей, вінчальний обряд, веселий весільний бенкет. Вона почувала, як їм добре в їх розкішному купе, яка чудова мандрівка чекає їх. У газетах згадувалося, що медовий місяць молоді проведуть в Японії. Медовий місяць! Її Лестер! І м-с Джералд така гарна. І її — нову м-с Кейн, єдину справжню м-с Кейн — пригортає Лестер! Колись він так само пригортав і її. Він її кохав! Так, кохав! У Дженні стискалося горло. О, боже! Вона зітхала, боляче стискуючи руки, але полегшення не було, — туга, як і раніше, давила її.

Коли цей день проминув, їй стало легше; справа зроблена, і ніякими силами не можна нічого змінити. Веста, яка також читала газети, чудово розуміла, що трапилось, і від усієї душі жаліла матір, але мовчала. Через два-три дні Дженні трохи заспокоїлась, примирилася з неминучим, але минуло ще багато часу, раніше ніж гострий біль затих, поступившись місцем звичайній глухій тузі. Дженні лічила дні й тижні до їх повернення, хоч знала, що їй більше нічого чекати. Але дуже вже далекою здавалася Японія, і Дженні чомусь було легше, коли вона знала, що Лестер близько від неї, в Чикаго.

Минула весна, за нею літо, і настав жовтень. Одного разу в холодний вітряний день Веста, повернувшись із школи, поскаржилась на головний біль. Дженні, пам’ятаючи повчання матері, напоїла її гарячим молоком, порадила покласти на потилицю мокрий рушник, і дівчинка пішла до себе й лягла. Наступного ранку в неї трохи піднялася температура. Місцевий лікар Емрі зразу запідозрів черевний тиф, — в окрузі було вже відмічено кілька випадків захворювання. Лікар сказав Дженні, що організм у дівчини міцний, і, напевно, вона переможе хворобу, але, можливо, хворітиме тяжко. Не покладаючись на своє вміння,