Читати книгу - "Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський"

Співаючи, вони насипали могили, чергуючись одні з одними; насипали день, другий, третій, аж поки всіх не покрила милосердна земля. А тіла полеглих полян, складені окремо, спалили на почесних вогнищах.

Коли поле було очищене і вітер розвіяв дим від багать, П'ястун зібрав на березі озера воєвод і старійшин.

— Тут, де ми здобули першу перемогу, буде столиця наша, нове городище… Як я сказав, так і буде Але ще не час насипати вал і звозити ліс, поки наші не відомстили ворогові й не повернулись. Не час насипати вал і класти дерево в зруб, поки Лешків не взято в полон і вони можуть намовляти проти нас сусідів. Хай спочиває військо й нові списи та рогатини смолить… Щось наших не видно з границі, підемо і ми на Помор'я та на Лешків…

Волю П'ястуна прийнято охоче, і всі заходилися готувати списи.

В Міршевій хаті, наспіх відбудованій з недопалених колод, гостював князь-бортник. Стояли вони тут день і другий, а на третій воєводи прийшли й доповіли, що люди й списи готові до походу. На четвертий рано-вранці мали вирушити. У всіх загонах нікого не було з Лешків; ні Бумир, ні інші, що з ними родичалися, не хотіли воювати з синами Хвостка. Їх залишили в спокої, бо ж було ясно, що кров своєї крові не битиме.

Удосвіта четвертого дня, коли весь табір пробудився і зчинився гамір, на пагорбі, з боку лісу, показався загін з кільканадцяти вершників. Попереду їхав Бумир, а за ним — інші Лешки. Збившись у купу, верхівці посувалися мовчки, з насупленими бровами й опущеними очима, не вітались ні з ким, і їх ніхто ні словом, ні жестом не привітав. Подивились довкола себе й повернули до хати, біля якої вже сиділи на конях воєводи. Під'їхали і спішились. Усі четверо воєвод зміряли їх суворими поглядами, але Бумир не звернув на це уваги. Кивнув своїм, і ті, не знімаючи шапок, зайшли разом з ним до хати. П'ястун сидів за столом і жував чорний хліб. Вони вишикувалися в ряд, а Бумир став попереду.

— Ви знаєте нас, — сказав він, — ми, Лешки, як і ви, — корінні жителі своєї землі.

— А тепер вороги кметів, які ще більш корінні жителі, — відповів П'ястун.

Бумир важко зітхнув.

— Не говори так, — пихато почав він, — ви перші пролили нашу кров.

— Ні, ми мстили за власну, — спокійно промовив П'ястун. — Проливали її Лешки, старий і молоді Попельки… Вволю напились нашої крові, перш ніж ми змогли над ними помститися.

Бумир поглянув на своїх.

— Гірше, ніж кров, те, що ви хотіли позбавити нас віча, прав наших і волі. Але відібрати їх ми не дозволимо. Це успадковано від батьків.

— П'ястуне! — запально промовив Бумир. — Ми сьогодні прийшли до вас не для того, щоб сваритися, не з гнівом і жалем, а з миром.

— Кажіть, із чим прийшли! — мовив князь.

— Ми несемо вам мир і згоду, — вів далі Бумир. — Споконвіку жили ми на одній землі і спілкувались між собою. Для всіх нас вистачало повітря, води і хліба. Чи, може, хочете рід Лешків дощенту знищити? Кажіть!

— Лешки разом із чужинцями нападають на нас, — мовив П'ястун. — Попелькові сини — вороги наші, і ми воюємо з ними як з ворогами.

— Вони мстили за батька й матір, а кров батьків свята для дітей, — вів далі Бумир.

— Невже їм не досить тієї, яку пролили вони? — спитав П'ястун.

— Ми з миром прийшли, — повторив Бумир. — Мир укладімо, поклявшись святим вогнем і кинутим у воду каменем. Хай Лешки і кмети живуть у злагоді! Дозвольте синам Попелька повернутись у рідний край і жити на своїй землі, і нам усім, хто належить до їхнього роду, дайте спокій…

П'ястун глибоко замислився.

— А чого турбуєтесь про це ви, а не ті, що раніше несли нам війну?

— Прийдуть і вони, — квапливо відповів Бумир.

— Хай сміло приходять і в очі мені, старійшинам та кметам скажуть, чого хочуть. Може, й не дійде до примирення, та все одно відпустимо їх. — Ми сьогодні зібрались вирушити на границю, але постоїмо й почекаємо, якщо вже з ними мають мир і згода прийти.

Бумир попросив, щоб П'ястун поручився в тому, що говорив, і князь простяг йому при свідках руку.

— Ідіть, — сказав він, — і приводьте їх.

Лешки пішли собі з миром; посідавши на коней, поїхали, і ніхто з натовпу і пальцем не зачепив від'їжджаючих, не вколов жодним, словом. П'ястун за ними вийшов на подвір'я до воєвод.

— Ви бачили їх, — сказав він, — вони пропонують нам мир; радьте, що робити.

Серед старійшин і воєвод зчинився гамір. Одні, запальніші, жадали продовження війни, другі наполягали на тому, щоб весь рід Лешків був суворо покараний; деякі зовсім не йняли віри їх обіцянкам і присязі. При одній лише згадці, що військо має стояти в таборі і що доведеться почекати з виступом у похід, обличчя усіх спохмурніли. П'ястун уперше зіткнувся з людьми, що по-іншому воліли б діяти, але він спокійно сказав:

— Ми почекаємо з походом; прийдуть Лешки, ви висловитесь, я послухаю і скористаюся з найслушнішої поради.

Відразу ж послали у табір гінців, і люди знову полягали біля вогнищ, багато хто при цьому невдоволено буркотів. Жоден з воєвод не радий був примиренню, Мишки не переставали підбурювати людей проти Лешків, боячись, щоб ці не помстилися над ними. П'ястун мовчав.

Минув день, другий і третій, але ніхто не прибув: люди ремствували, мовляв, Лешки хотіли виграти час і просто збрехали старому бортникові. Дехто з воєвод і старійшин почав дорікати князю в тому, що він дозволив себе ошукати, але П'ястун і на це не відповідав. Домагались, щоб дав військам наказ виступити в похід, проте князь спокійно і коротко відповів, що вони стоятимуть доти, поки він не накаже їм вирушати.

На п'ятий ранок на дорозі, що вела з лісу, показалась уже не маленька жменька, а численний гурт Лешків. Над їхніми головами майоріла станиця з зображенням дракона. Посередині їхали двоє братів — Лешек і Попельок, одягнені вбого, без князівських відзнак, а за ними — Бумир та всі інші. Вони поважно під'їхали зімкнутим строєм до хати і зупинилися, не сказавши жодного слова. П'ястун, ще здаля побачивши їх, скликав воєвод і старійшин. Сам він накинув на себе старого сіряка, лише меч причепив до боку. Всі посідали кружка, а П'ястун для себе самого, немов для молодої, замість стільця звелів поставити — на згадку про те, що був бортником, — перевернутий догори дном вулик. Воєводи були