Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Цього дня, 17 червня, місіс Уелдон дуже стривожилася, коли кузен Бенедикт не з’явився на обід. Куди поділася ця велика дитина? Місіс Уелдон не припускала й думки, що він втік з факторії. Йому не перелізти через високий частокіл. Крім того, вона добре знала характер свого кузена: він навідріз відмовився б від волі, якби при втечі йому треба було залишити напризволяще колекцію комах, що зберігається в бляшаній коробці. Але коробка з усіма знахідками, зробленими вченим в Африці, лежала недоторканною. Кузен Бенедикт не міг добровільно розлучитися зі своїми ентомологічними скарбами — таке припущення було просто неймовірним.

І все ж кузена Бенедикта не було у факторії Хозе-Антоніо Альвеца! Весь день місіс Уелдон шукала його по всіх закавулках. Маленький Джек і Халіма допомагали їй. Але всі пошуки були марними. Місіс Уелдон дійшла сумного висновку: мабуть, кузена Бенедикта повели з факторії за наказом работоргівця. Чому Альвеца вчинив так? Що він зробив з кузеном Бенедиктом? Може, він посадив його в один з бараків на читоці? Це було зовсім незрозуміло: адже за угодою, укладеною з Негоро, кузен Бенедикт був одним із бранців, яких Альвеца повинен був доставити в Моссамедес і передати Джемсу Уелдону за викуп у сто тисяч доларів.

Якби місіс Уелдон знала, як розгнівався Альвеца, коли йому повідомили, що кузен Бенедикт зник, вона зрозуміла б, що работорговець непричетний до цього зникнення. Але якщо кузен Бенедикт втік з власній волі, чому він не відкрив їй свого задуму? Розслідування, розпочате Альвецою і його слугами, незабаром виявило існування кротячої нори, що з’єднувала двір факторії із сусіднім лісом.

Работорговець не сумнівався, що «мисливець за мухами» втік саме через цей вузький прохід. Легко уявити собі, який гнів охопив Альвеца від думки, що втеча кузена Бенедикта буде на його рахунку і, виходить, це зменшить частку його баришу.

«Цей недоумкуватий сам по собі ламаної копійки не вартий, а мені доведеться дорого заплатити за нього! Попадися він тільки мені в руки!» — міркував Альвеца. Але, незважаючи на найретельніші пошуки усередині факторії й у лісі, жодних слідів утікача не вдалося виявити. Місіс Уелдон довелося змиритися зі зникненням кузена, а Альвецу залишалося тільки бідкатися про загублений викуп. Кузен Бенедикт, безумовно, не міг діяти за змовою з ким-небудь із тих, хто живе поза факторією; тому залишалося припустити, що він випадково виявив кротячий хід і втік, навіть не подумавши про своїх супутників, немов їх і не існувало на світі.

Місіс Уелдон змушена була визнати, що, ймовірно, це так і сталося. Але їй і в голову не прийшло гніватися на бідного ентомолога, зовсім нездатного відповідати за свої вчинки.

«Нещасний! Що з ним станеться?» — запитувала вона себе. Прохід під огорожею знищили, звичайно, у той же день і за бранцями, що залишилися, встановили ще суворіший нагляд. Життя місіс Уелдон та її сина стало відтоді ще нудніше й одноманітніше.

Дощовий період, «мазіка», як його тут називають, закінчився ще у кінці квітня, але 19 червня знову пішли дощі. Небо затягли хмари, і безперервні зливи затопили усю область Казонде. Такі явища рідко спостерігаються у Центральній Африці у цю пору року.

Для місіс Уелдон дощі були тільки прикрою неприємністю — вони заважали її щоденним прогулянкам факторією. А для тубільців вони були справжнім нещастям. Посіви в низовині, вже дозрілі і врожай виявився затопленим розливом рік. Населенню, що зненацька залишилося без урожаю, загрожував голод, загинула уся його праця. Королева Муана та її міністри розгубилися, не знаючи, як запобігти катастрофі. Вирішили покликати на допомогу чаклунів. Але не тих чаклунів, чиє мистецтво не йшло далі лікування хвороб замовляннями, заклинаннями, ворожбою. Розміри нещастя були так великі, що тільки наймайстерніші мганнги — чаклуни, що вміють викликати й проганяти дощі, — могли допомогти горю.

Але й мганнги не допомогли. Марними виявилися тужливий спів і заклинання, даремно дзенькали брязкальця й дзвіночки, недієвими виявилися навіть перевірені сотні разів амулети й, зокрема, ріг із трьома маленькими розгалуженнями на кінці, наповнений брудом і шматочками кори. Не подіяли ні обрядові танці, ані плювання в обличчя найважливіших придворних, ні гнойові кульки, якими в них жбурляли… Злих парфумів, що збирають хмари в хмари, ніяк не вдавалося прогнати.

Становище з кожним днем ставало усе більше загрозливим. Королева Муана веліла покликати прославленого чарівника з Північної Анголи. Про могутність цього мганнги розповідали чудеса, і віра в нього була тим сильніше, що він ніколи не бував у Казонде. Це був першокласний чаклун і до того ж прославлений заклинатель «мазіки».

Двадцять п’ятого червня вранці великий мганнга врочисто вступив у Казонде. Переливчастий дзенькіт дзвіночків, якими він був обвішаний, оголосив про його прибуття. Він пройшов просто на читоку, і негайно ж юрба тубільців оточила його тісним колом. Небо у цей день було не так густо обкладене хмарами, вітер начебто збирався перемінити напрямок, і ці сприятливі ознаки, що збігалися із приходом мганнги, розташовували до нього усі серця.

Зовнішність нового мганнги й горда його постава справили на юрбу глядачів значне враження. Це був чистокровний негр, на зріст не менше шести футів, широкоплечий і, ймовірно, дуже сильний.

Звичайно чаклуни об’єднуються по троє, по чотири або по п’ять і з’являються у селах тільки у супроводі численних помічників і шанувальників.

Цей мганнга прийшов один. Груди його були поцятковані смужками з білої глини. Від талії звисала складками широка спідниця з трав’яної тканини і зі шлейфом, не гірше, ніж у сучасних модниць. На шиї в чаклуна висіло намисто із пташиних черепів, на голові височів шкіряний ковпак, прикрашений пір’ям і намистом. Навколо стегон обвивався шкіряний пояс, і до нього підвішені були сотні бубонців і дзвіночків. При кожному русі мганнги вони видавали дзенькіт голосніше, ніж збруя іспанського мула. Таким було вбрання цього чудового представника африканських чарівників. Усі необхідні атрибути його мистецтва — черепашки, амулети, різьблені дерев’яні ідоли і фетиші й, нарешті, кавальчики калу, — їх застосування є традиційним у Центральній Африці при усіх чаклунських обрядах і пророцтвах, були покладені в пузатий кошик.

Незабаром юрба помітила ще одну