Читати книгу - "Діаболік"

— Навіть якщо вона змінила свій гнів на милість, ви не можете їй довіряти, — тривожно мовила я.

Він хрипко розсміявся.

— Я ніколи не стану довіряти будь-кому з моєї сім’ї, Немезідо. Брехати й зраджувати — у крові Домітріанів, але моя бабця — найвпливовіша жінка в цій Імперії. Якщо вона буде на моєму боці, дядько майже нічого не зможе мені заподіяти, принаймні відкрито, — він глянув через плече. — Якщо вона хоче обрати мені нову супутницю, значить вона намагається помиритися зі мною. Звісно, на її умовах.

— Ти правий, вона зауважила, що бажає, аби на троні сидів найсильніший представник вашої родини, — неохоче промовила я. Мені була ненависна сама думка про те, щоб допомогти Тайрусу об’єднатися із Сигною.

— Так, вона така. Вона надає перевагу тим гілочкам, які повністю сформувалися. Сигна не той садівник, який любить культивувати нові паростки, швидше, вона з легкістю вирубає їх. Якби Дівайні все ще була сповна розуму, бабуся б уже завдала мені удару, враховуючи мої нещодавні презумпції. Натомість, у неї немає іншого вибору, окрім як поставити на мене в цій ситуації, — він знизав плечима. — Якщо вона планує переманити мене, запропонувавши іншу жінку, тоді я подивлюсь, кого саме вона штовхає в мої обійми, і подумаю над тим, чи прийняти цей жест. Зрештою, наш зв’язок припиниться, тільки-но я отримаю владу. Такою була наша угода, правильно? А мені знадобиться Імператриця.

Я відвернулася від нього.

— Так. Вам знадобиться хтось, здатний взяти із вами шлюб, — хтось інший, а не я.

І тепер я знала, кого саме мала на увазі його бабуся.

Тільки-но ми всі розсілися в приймальній залі, моє занепокоєння перейшло в низький рик, коли Елантра простягнула руку, щоб наче ненароком торкнутися руки Тайруса під час розмови. Гострий погляд Вельмишановної Пані Сигни був зосереджений на них, і я відчула, як моїми венами подібно отруті розлилася гаряча лють: я хотіла розтрощити їхні черепи, схопити Елантру і вдарити її головою об голову Сигни.

Я втупилася у свій келих, намагаючись заспокоїтися. Можливо, я й була Діаболіком, але не твариною.

Проте моє серце калатало, як скажене, а мої щоки палали від гарячої крові, що прилила до них. Я боролася із собою: я була розлючена на Тайруса за те, що він явно насолоджувався ситуацією, і сердилася на себе за бажання втримати його увагу винятково на собі. Я хотіла стерти з його обличчя цю усмішку, яку він подарував Елантрі.

Люди так благоговійно говорять про любов. Для мене це було справжньою мукою. Я не могла повірити, що люди насолоджуються цим почуттям. Як може хтось смакувати цю болісну потребу заволодіти увагою іншої людини?

Я відчувала, що Вельмишановна Пані Сигна спостерігає за мною. Вона стежила за ефектом, який справили на мене її махінації. Я уявляла собі, як перестрибую через стіл і ламаю їй шию, із яким хрустінням ламаються її сухі старі кістки!

Але вдовольнилася тим, що оскалила зуби в усмішці. Потім я зосередила свою увагу на Імператорі.

Він змінив звичну розстановку місць, щоб посадити Дівайні біля себе.

Її погляд усе ще був пустим, і час від часу Служниці підбігали, щоб прибрати шматочки їжі з її підборіддя або витерти слину, але це, здавалося, зовсім не тривожило Імператора. Він говорив до неї, час від часу торкаючись її руки, ніби якесь паразитичне коріння. Мої інстинкти самовиживання знову прокинулися й активізувалися. Пригадавши останні кілька днів при Дворі, я згадала, що Імператор посадив Дівайні поруч із собою під час служби у Великій Геліосфері. Він радо вітав її зі свого трону і ловив її відсутні посмішки.

Я поглянула на Тайруса, увага якого все ще була зосереджена на Елантрі. І тут я подумала: Тайрус поволі рухався до своєї мети — знищити дядька. Він перестав прикидатися божевільним, щоб продемонструвати силу свою духу.

Імператор зробив Тайруса своїм спадкоємцем лише тому, що вважав його безумцем і нікчемою. Але Тайрус більше не був слабким. Імператор вірив, що Сигна недолюблює Тайруса. Але, можливо, Тайрус більше не був її ворогом. При цьому в Імператора з’явилася потенційна альтернатива: насправді спадкоємицею з ураженим мозком могла стати Дівайні. Він міг віддати їй місце Тайруса.

Тайрус знав про це, але чи здатен він оцінити небезпеку? Я побачила, як він мимохідь простяг руку, щоб погладити зап’ястя Елантри.

Я повинна відвести погляд.

Зрештою, який сенс захищати Тайруса від Імператора, якщо врешті-решт я можу сама його вбити.

ДОНІЯ зайшла, коли я стояла посеред кімнати і розбивала кулаками кам’яну брилу. Я купила її для неї, бо цей камінь легко кришився, коли його обробляли інструментами, і я подумала, що Сайдонія буде не проти відволіктися від книг і зайнятися скульптурою. Натомість, я стояла і трощила каменюку, уявляючи, що це Тайрус і Елантра, які веселяться й насолоджуються моїй болем.

— Це розважить тебе, — категорично заявила я Донії. — Мабуть, Тайрус збирається зробити Елантру своєю Імператрицею.

— Тільки не Елантру Пасус!

— Так, саме її. Вельмишановна Пані Сигна вибрала її на