Читати книгу - "Лабіринт"

Потім Оті зняв піджак зі спинки свого стільця, витяг пару рукавичок із шухлядки столу і вийшов з офісу.

Одрік Беяр сидів за маленьким столиком у спальні для гостей у домі Жанни Жіро. З напівзачиненими віконницями кімната лише злегка освітлювалася пізніми вечірніми променями сонця. Позаду нього стояло старе, застелене свіжими білими бавовняними простирадлами односпальне ліжко з гарно вирізьбленими бильцями.

Жанна надала цю кімнату в його повне розпорядження багато років тому. Жанна оздобила її копіями усіх видань його книжок, що стояли на єдиній дерев’яній поличці над ліжком. Цей її жест надзвичайно його зворушив.

Беяр мав лише кілька особистих речей. У кімнаті він тримав тільки змінний одяг та письмові прилади. На початку їхньої співпраці Жанна зазвичай кепкувала з того, що він віддає перевагу чорнильній ручці та паперу, так само цупкому, як пергамент. На це він тільки посміхався, кажучи, що вже занадто старий, щоб змінювати свої звички.

А тепер він зацікавився. Бо тепер зміни були неминучі.

Він відкинувся на спинку стільця, думаючи про Жанну і про те, наскільки важливою для нього є її дружба. На кожному етапі свого життя він знайомився з гарними чоловіками та жінками, але Жанна була особливою. Саме за допомогою Жанни він познайомився з Грейс Таннер, хоча ці дві жінки ніколи не зустрічалися.

Грюкіт каструль на кухні повернув його до реальності. Беяр узяв ручку й відчув, що він одразу ж помолодшав на кілька років; раптом зникло відчуття віку і досвіду. Він знову почувався молодим.

Зараз же в голову прийшли потрібні слова, й Беяр почав писати. Лист вийшов коротким і змістовним. Завершивши писати, Одрік промокнув ще свіжі чорнила й акуратно склав аркуш трикутником. Він надішле листа, щойно дістане її адресу.

Коли лист потрапить їй до рук, тільки вона зможе вирішити, що робити.

Si es atal es atal. Що має бути, те станеться.

Задзвонив телефон. Беяр розплющив очі. Почув відповідь Жанни, а потім раптовий крик. Спочатку Одрік подумав, що то, мабуть, десь ізнадвору. Згодом почувся такий звук, немов слухавка вдарилася в підлогу.

Не знати чому, він піднявся, відчуваючи, що довкола щось змінилося. Беяр обернувся на звук кроків Жанни, що піднімалася сходами.

— Qu’es? — одразу ж запитав він. — Що таке, Жанно?

— Що сталося? Хто це телефонував? — питав він уже більш схвильовано.

— Іва поранено, — відповіла вона безпорадно.

Одрік глянув на подругу з жахом.

— Quora? Коли?

— Минулої ночі. Збили й утекли з місця злочину. Поліція змогла додзвонитися тільки до Клодетти, яка зателефонувала мені.

— Наскільки серйозно його поранено?

Жанна, здавалося, навіть не звернула уваги на його слова.

— Вони послали за мною когось, щоб відвезти мене до лікарні у Фуа.

— Хто? Клодетта це все організовує?

Жанна похитала головою.

— Поліція.

— Хочеш, я поїду з тобою?

— Так, — тихо промовила Жанна після хвилинного вагання, потім, неначе сомнамбула, вийшла з кімнати, перетнула майданчик біля сходів, і за хвилину Беяр почув, як зачинилися двері її кімнати.

Безсилий і наляканий, Одрік повернувся до своєї кімнати. Він знав, що цей нещасний випадок не був простим збігом обставин. Його погляд упав на щойно написаний лист. Ще на півкроку ступивши вперед, Беяр подумав, що поки є час, він може зупинити неминучий перебіг подій.

Потім Одрік опустив руку. Якщо він спалить лист, то це зведе нанівець усе, за що він боровся, усе, що він витерпів.

Він має пройти цей шлях до кінця.

Одрік упав навколішки й почав молитися.

Старі слова спершу застрягали в горлі, але згодом попливли дуже легко, з’єднуючи його з усіма тими, хто вимовляв слова молитви раніше за нього.

На вулиці просигналило авто, повернувши Беяра у реальне життя. Почуваючись незграбним та важким, він ледве звівся на ноги. Потім заховав листа до внутрішньої кишені, зняв піджак з дверей і пішов сповістити Жанну, що вже час іти.