Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Килим був зношений і в плямах, і все місце тхнуло промисловим дезінфектором. З-за куленепробивного плексигласового бар’єру на мене відсутнім поглядом зиркнув клерк. Йому було близько двадцяти років, з ірокезом і десятком пірсингів на обличчі. На ньому був біфокальний візор, який відображав ОАЗу в напівпрозорому режимі і при цьому дозволяв бачити оточення в реальному світі. Коли він заговорив, я побачив, що всі його зуби були заточені.

— Ласкаво просимо до «Штепселя», — сказав він монотонно. — У нас є кілька вільних кабінок, тому чекати не доведеться. Тарифи відображені ось тут.

Він вказав на дисплей, встановлений на прилавку прямо переді мною; потім його очі перефокусувалися на світ всередині візора.

Я переглянув варіанти. На вибір був з десяток імерсивних установок різної якості і ціни. Економ, стандарт, делюкс. До кожної дана детальна специфікація. Можна було орендувати похвилинно або заплатити за погодинною ставкою. Візор і пара тактильних рукавичок були включені у вартість оренди, але за тактильний костюм потрібно було доплатити. Договір оренди містив багато тексту дрібним шрифтом про додаткові витрати за пошкодження обладнання і те, що «Штепсель» за жодних обставин не несе відповідальності за будь-які ваші дії, особливо якщо це було щось незаконне.

— Я хотів би орендувати одну з установок «делюкс» на дванадцять годин, — сказав я.

Працівник підняв візор.

— Ви повинні оплатити наперед, розумієте?

Я кивнув.

— І я хочу орендувати широкий канал. Мені потрібно завантажити великий об’єм даних на свій акаунт.

— Завантаження коштує додатково. Скільки даних?

— Десять зетабайт.

— Чорт, — прошепотів він. — Що ви хочете завантажити? Бібліотеку Конгресу?

Я проігнорував запитання.

— Також мені потрібен пакет оновлень Мондо.

— Ясна річ, — відповів він з побоюванням. — Загальна вартість становить одинадцять тисяч. Просто помістіть великий палець на барабан і ми все зробимо.

Він виглядав дуже здивованим, коли транзакція пройшла успішно. Тоді знизив плечима і простягнув мені картку-ключ, візор і рукавички.

— Кабінка чотирнадцять. Останні двері праворуч. Вбиральня в кінці коридору. Якщо залишите після себе безлад, ми не повертаємо завдаток. Блювота, сеча, сперма, і все таке. І я потім повинен це все прибирати, тому зробіть мені послугу і проявіть певну стриманість, гаразд?

— Домовилися.

— Насолоджуйтеся.

— Дякую.

Кабінка чотирнадцять була звукоізольованим номером десять на десять з останньою моделлю тактильної установки в центрі. Я замкнув за собою двері і заліз в установку. Вініл тактильного стільця був зношений і потрісканий. Я засунув флешку з даними у слот на передній консолі ОАЗи і посміхнувся.

— Максе? — сказав я у порожнечу, як тільки авторизувався.

Це запустило резервну копію Макса, яку я тримав в своєму акаунті ОАЗи.

— П-п-привіт, компадре! — усміхнене обличчя Макса з’явилося на всіх моніторах командного центру. — Я-я-як справи?

— Справи йдуть вгору, приятелю. Тепер пристебнися. У нас багато роботи.

Я відкрив менеджер акаунта ОАЗи і почав завантаження з флешки. Я платив «GSS» абонентську плату за необмежене сховище даних і збирався перевірити його ліміти. Навіть по оптоволокні «Штепселя» загальний час завантаження десяти зетабайт даних перевищував три години. Я змінив послідовність завантаження таким чином, щоб потрібні мені файли завантажувались першими. Як тільки дані були завантажені в акаунт ОАЗи, я отримав до них доступ і міг передавати іншим користувачам.

По-перше, я надіслав електронного листа всім основним каналам новин докладний звіт про те, як «ІОІ» намагалася мене вбити, як вони вбили Дайто та як збиралися убити Арт3міду і Шото. Я прикріпив один з відеофайлів, який витягнув з бази даних «шісток» — відеозйомку вбивства Дайто. Я також додав копію записки Сорренто до Ради директорів «ІОІ», де він пропонував викрасти Арт3міду і Шото. Нарешті, я прикріпив запис нашої з Сорренто чат-сесії, але я запікав частину, де він називає моє справжнє ім’я, і розмив шкільну фотографію. Я ще не був готовим розкрити свою справжню особу світові. Я планував надіслати невідредаговане відео пізніше, коли інша частина мого плану виконається. Тоді це не матиме значення.

Я витратив близько п’ятнадцяти хвилин, складаючи останній електронний лист для кожного користувача ОАЗи. А коли мене нарешті задовольнило формулювання, зберіг його в чернетках. Тоді зайшов у Підвал Ейча.

Коли мій аватар з’явився в чат-кімнаті, мене вже чекали Ейч, Арт3міда і Шото.

0032

— Зі, — крикнув Ейч, як тільки з’явився мій аватар. — Що за чорт? Де ти був? Я вже тиждень намагався з тобою зв’язатися!

— Як і я, — додав Шото. — Де ти був? І як отримав ті файли з бази даних «шісток»?

— Довга історія, — відповів я. — Спочатку головне. — Я звернувся до Шото і Арт3міди. — Ви покинули свої будинки?

Вони кивнули.

— І залогувались з безпечного місця?

— Так, — сказав Шото. — Я зараз в манга-кафе.

— А я в аеропорту Ванкувера,— мовила Арт3міда. Це вперше за кілька місяців я почув її голос. — Я увійшла в систему через громадське з’єднання ОАЗи. Вибігла з будинку без нічого, не беручи до уваги одягу на собі. Тому сподіваюся, що ті файли справжні.

— Так і є, — сказав я. — Повірте.

— Чому ти такий впевнений? — запитав Шото.

— Тому що я зламав базу даних «шісток» і завантажив їх сам.

Вони всі мовчки дивилися на мене. Ейч звів брови.

— А як, власне, це тобі вдалось, Зі?

— Я використав підроблену особу і замасковувався як контрактник, щоб потрапити до штаб-квартири «ІОІ». Я був там останні вісім днів. І тільки зараз повернувся.

— Трясця! — прошепотів Шото. — Серйозно?

Я кивнув.

— Чувак, у тебе яйця зі справжнього адамантію, — сказав