Читати книгу - "Черлені щити"

І полетіло на голови нападникам усе, що можна було знайти в городищі. А тим часом Мотига з сотнею воїв закладав ворота міхами з землею, і незабаром тут виросла важка і міцна загорожа… Коли уже в сутінках, незважаючи на втрати, половці розтрощили дубові бруси брами, то раптом наткнулися на непробивну земляну стіну. Хан Туглій, що керував наступом, кинувся до Кончака — що робити?

Кончак скрипнув зубами, вилаявся і наказав знімати облогу. І так він згаяв тут скільки днів! А попереду ж нові бої — Переяслав, Київ! Що цей Лубен! Він візьме його на зворотному шляху! Та коли впаде Переяслав, коли схилить голову гордий золотоверхий Київ, цей горішок сам упаде йому до рук! Ой-бой!

Уранці лубенці висипали на вали і з подивом і радістю побачили, як величезне половецьке військо, здіймаючи за собою хмару куряви, швидко покотилося на захід. Важко було повірити цьому, але Кончак зняв облогу, що коштувала йому кількох сотень вояків і чимало даремно згаяних днів.

Кузьмище змахнув з ока сльозу, згріб друга Мотигу у ведмежі обійми і радісно загукав:

— Вистояли, братику! Вистояли, маттері його ковінька!

5

Кончак ішов на Русь швидко, а чутка про нього летіла ще швидше. Люди кидали все і тікали в лісові нетрі, в непрохідні болота, в глибокі яруги, ховалися за високими валами найближчих городів та острогів. Переяслав переповнився військовим і невійськовим людом. Смерди, холопи, закупи, ремісники, огнищани, купці брали мечі, списи, луки, щити і ставали на заборола.

Сам Кончак іде! Всі готувалися до зустрічі з жорстоким, безпощадним ворогом.

І все ж поява половців, які в неділю вранці мов чорна хмара посунули з-за Трубежу, була для багатьох, як це часто буває в подібних випадках, і несподіваною, і приголомшливою. Всі — від старого до малого — висипали на вали і вжахнулися: ніколи ще не приходили степовики такою силою!

Розуміючи, що Кончак незабаром обступить весь город так, що з нього й миша не вишмигне, Володимир Глібович поспішив послати гінців до Святослава, Рюрика і до всіх князів: «Се половці у мене — а поможіте мі!» Гінцям відчинили Київські ворота — і найбистріші князівські скакуни вихором понесли їх у різні боки до Дніпра: до Києва, до Трипілля, до Івана[79], Чучина[80], Канова, де, напевно, не сьогодні, то завтра, як повідомляв Святослав, стануть війська для оборони того берега.

А половці все сунули, каламутячи копитами світлі води Трубежу, і поволі охоплювали весь город зі всіх боків.

Володимир Глібович обняв княгиню Забаву, мов хотів захистити від біди, і з гіркотою вигукнув:

— Ну, от, удружив Ігор! Не діждався, щоб сукупно з усіма піти в Поле! І свою силу погубив, і на нас погибель навів!.. Бідна україна Переяславська! І знову ти розплачуєшся, як не раз бувало, за чужі гріхи! І знову проллється невинна кров люду твого! Прокляття!

— А може, і нема Ігоревої вини в цьому? Може, Кончак і без того посунув би на нашу землю? — висловила сумнів княгиня Забава.

— Ні, княгине, зараз в усьому, що скоїлося на нашій землі, князь Ігор винен, — підтримав Володимира Глібовича боярин Шварн. — Це він відкрив ворота половцям на Руську землю!

Надвечір Кончак обложив Переяслав зі всіх сторін, а рано-вранці розпочав сильний обстріл городських заборол звичайними і запалювальними стрілами. Сухе дерево займалося швидко, і в багатьох місцях спалахнули пожежі. їх заливали водою. На валах появилися перші вбиті та поранені.

Особливо сильний натиск вчинили половці на острог, що захищав Київські ворота. В ньому зачинилася хоругва стрільців, і вони були Кончакові як більмо на оці, — не давали змоги наблизитись до найбільш вразливого місця, де він сподівався добитися успіху.

Кончак кинув на нього орди Туглія, колобицьких та терь-тробицьких ханів. Ті пішли на приступ. Спочатку обложені в острозі успішно відбивались, та перед вечором сили їхні підупали.

— Шкода витязів! Треба рятувати! — занепокоївся Володимир Глібович. — Коня мені! Відчиніть ворота! Молодша дружина, за мною!

Івашко підвів йому коня.

Поблискуючи золотим шоломом і золотими стременами, князь вирвався з воріт на чолі невеликої дружини і щодуху помчав до острогу. Туглієва орда не витримала несподіваного удару і сипонула врозтіч. Туглій у штовханині ледве не впав з коня — його підтримав Трат, що випадково був поруч.

— Відчиніть ворота! Виходьте до нас у поле! — гукнув князь обложеним. — Та швидше! Кожна хвилина дорога!

Ворота розчинилися — і з них виїхало сотні дві вершників. Багато хто вів на поводі запасних коней з пораненими.

— Відступаємо до Київських воріт!

Молодша дружина, визволивши приречених на загибель побратимів, повертала коней назад. Але в цей час хан Туглій, оговтавшись від переполоху і холонучи від страху, що цей переляк не залишиться непомічений Кончаком, завернув орду і вдарив на переяславського князя.

Так сталося, що в першому ряду нападаючих опинився Трат. Він незграбно скакав на своєму миршавому соловому ноні і, піддаючи собі хоробрості криком, потрясав важким ханським списом. Бідак з бідаків, він добровільно зголосився піти в похід, щоб чим-небудь поживитися в землі урусів. Як пастух ханських табунів та стад, міг і не йти, однак Туглій не заперечив і відразу погодився взяти з собою, навіть зброю порядну дав. Трат був щасливий Не знав він, що цим щастям мав завдячувати ханші Насті, яка давно вже протурчала ханові вуха, щоб десь запроторив Рутиного чоловіка подалі і щоб Рута хоч на якийсь час зітхнула вільніше.

Трат скакав поряд з усіма, кричав, розмахував списом і відчував у животі якийсь неприємний холодок. Він був добрим чабаном і неабияким вершником, але давно вже не ходив у походи і зі страхом думав тільки про те, як би щитом захиститися від уруської стріли і не впасти з коня. Бо хто у такій круговерті падав на землю, той уже не підводився ніколи.

Ось передня лава половців зіткнулася з переяславцями, і Трат зовсім несподівано для себе побачив перед собою багато одягненого вершника — у харалужній кольчузі, золотому шоломі, з легким червоним плащем за плечима, що розвівався, як знамено, і довгим двосічним мечем у міцній руці.

Князь! Уруський князь!

Якщо зараз Трат не злякається і настромить його на списа або візьме в полон, то прославиться на весь Дешт-і-Кипчак і стане багатим чоловіком.

Трат направляє вістря свого довгого важкого списа прямо в груди князеві. А що йому було робити? Праворуч і ліворуч від нього — суцільна лавина воїнів, позаду — ще більше. Куди