Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Буркнувши щось про два замахорені тостани — нехай Гвідо ними подавиться! — Мізаел відійшов зі своїми супутниками. Добре, що Гвідо не розчув: сам він не чіплявся, зате коли на нього наскакували, спуску не давав.

Мізаел розходився і вже не міг спинитись: що більше він пив, то більше заїдався. Зажадав, щоб гармоніст грав на його замовлення, образив Педро Цигана, тицьнувши йому монету як милостиню; Циган гроші взяв, не показуючи, що його зачепило за живе. Посварився з охоронцем складу через Далілу, якій не давав танцювати з іншим. Підносив до небес свого коня Пірапора, хвалився своєю щедрістю, багатством, хоробрістю. Смердить, як шакал, хрюкає, як свиня, кинув старий Жерино, який його знав.

Настав вечір. Бал був у розпалі, коли в кутку спалахнула нова сварка. З одного боку троє вакейро: ватажок Мізаел, старий Тотоньйо і хлопчак Априжіо; з другого — три кралі: Бернарда, Даліла й Маргарида Кикоть з куксою замість руки й ластатим обличчям. Веремія зчинилася нібито через відмову йти танцювати, а насправді через обурливу вимогу погоничів. їм треба було вирушати до світу в путь, тож хотіли, щоб троє дівок пішли з ними, і негайно, бо перш ніж залишити Велику Пастку, мали намір звідати ще жіночої ласки. Вставати їм рано, чекати кінця балу ніколи: чого доброго, гульки затягнуться до ранку.

Проте повії в цій святковій атмосфері стали на диби — клієнтів у ночі червневих торжеств не приймати: свято є свято. Вони прагнули розважатись, танцювати, відпочивати, пити й сміятися, закохуватись, якщо випаде нагода. Сьогоднішня ніч не така, як інші, — нема чого притискатись до чужих спітнілих грудей, вдаючи насолоду. Вся трійця дружно відкинула спокусливі обіцянки скотаря та його підручних: сьогодні ніяк, вибачайте, іншим разом. Сьогодні ні за які гроші.

Гуртоправи домагалися свого, часу було обмаль. Геть від мене, гукнула Бернарда, коли старий Тотоньйо спробував витягти її надвір. Від того борюкання й женіпапової наливки нахаба ледве тримався на ногах. Мізаел, що вхопив за руку Далілу, гарикнув:

— Не хочете по-доброму, підете по-поганому, кляті лахудри!

Музика ненадовго вмовкла — Педро Циган саме заливав у горлянку кашасу, — тож пересварка лунала на весь барак; приваблені гамором, підійшли й інші дівки. Мізаел, чоловік щедрий, багатий і хоробрий, подумав, що вони хочуть запропонувати свої послуги.

— Конкурс закінчено, вибір зроблено. — Він обернувся до трьох повій і штовхнув Далілу: — Ходімо!

Наперед виступила Епіфанія, по її чорній шкірі градом котився піт; втупилася в вакейро і хрипким, пропитим голосом заявила:

— Ні вони, ні ми. Жодна, якщо має хоч крихту сорому, не піде сьогодні з вами. Не знаєш, що крамничка зачинена? — Епіфанія теж добряче хильнула Котіньїної наливки. Вона плюнула на підлогу й розтерла плювок ногою.

Як це так, щоб її було зверху, та ще кого — якоїсь хльорки! Цього не допустить жоден чоловік, який хоч трохи поважає себе.

— Ця трійця нікуди від нас не дінеться, — заявив Мізаел. — А ти, суко, схопиш по морді!

Виляск розлігся на всю танцювальну залу, як висловився турок; тут танцювали, тут розважалися, але не билися. Негритянка похитнулась. Другий ляпас, іще замашніший, звалив її на долівку; по м’ясистій губі потекла цівка крові.

— Сучий ти син! — мов люта тигриця, прогарчала Даліла.

11

— Сучий ти син! — повторила Бернарда і ступила наперед.

Вакейро й не стямилися, як їх оточили і взяли за барки розлючені фурії. Щоб захистити Епіфанію, Даліла кинулась на Мізаела й стала його душити. Хіба не вони, ревниві суперниці, на початку балу вчепилися одна одній у коси? Але чублення у повій, як уже мовилося, минає без сліду, це просто сварка кумась.

Для відсічі, для одкоша цим скотарям вони об’єдналися геть усі: чи ж вони не мають право закрити крамничку коли хочуть, чи ж вони не владні над своїм тілом, єдиним скарбом у їхньому нужденному житті? Всі веселі дівчата у Великій Пастці — Даліла, Епіфанія, Бернарда, Зулейка, Маргарида Кикоть, Маріета П’ятнадцять Пудів, Котінья, Дорита, Тете і Сілвія Пернамбуко, — задрипанки, п’янички, спільниці. Якщо в цьому переліку бракувало Жасинти Збуй-Вік, то лише через бажання вирізнити й віддати їй належне: вона одна зробила більше, ніж усі інші. Коли наївний Априжіо став погрожувати револьвером, щоб вирватися з жіночих пазурів, Збуй-Вік штурхонула його ногою в пах. Зойк хлопчини почули аж за півтори легуа на станції Такарас, за словами Педро Цигана, очевидця й учасника тієї сутички.

Бідолаха Тотоньйо був обурений до глибини душі. Думав пожирувати з початківкою Бернар дою, і ось маєш! Він ухопив її за поперек і повалив додолу, силкуючись побгати їй груди, задерти спідницю, а може, хто знає, й оволодіти нею тут-таки, у бараці, на очах у всіх. Він весь трусився, як у лихоманці. Благав, наказував, скрегочучи зубами: ходімо! Щоб почуватися вільніше, зірвав із себе шкіряну куртку. То була його головна промашка: він утратив повагу, яку викликала шкуратянка. Бернарда тим часом утекла, а опасиста флегматична Маріета П’ятнадцять Пудів, перш ніж Тотоньйо звівся з долівки, всілася верхи на бідолаху; аж у того хруснули кістки. Бернарда накинулась на Мізаела, а старий, усе ще лежма, чіплявся за останню надію:

— Априжіо, тримай її, я зараз…

Та чи ж міг втримати Бернарду хлопець, зігнутий у три погибелі! Що ж до револьвера, то Збуй-Вік застромила його у виріз сукні, між прив’ялими грудьми: так безпечніше.

Все це відбувалося одночасно, в лічені секунди. Мізаел виривався від розлючених жінок, його лупцювали, обпльовували, він і собі молотив наліво й направо; Даліла дала йому такого ляща у пику, що він ледве встояв на ногах. Е ні, братця, пора забиратися геть у Конкісту на крупі свого Пірапора, а тебе ще й обкладатимуть лайкою навздогін. Тільки пришелепкуватий затіватиме сварку з повіями.

12

Фадул дивився похмуро, але Мізаел зрадів, побачивши чоловіків. Ось хто його зрозуміє і підтримає, допоможе приборкати цих чортиць: тобі платять, тож виконуй свої обов’язки без усяких вибриків. Де це видано, щоб шльондри та мали якісь права, режим роботи, вихідний день?

Араб був сердитий: чого це дівки перестали танцювати, покинули кавалерів, ніби святу вже край. Він гримнув на розбуркане жіноцтво:

— Чого ви тут ловите гав?

Але відчув, що пахне сутичкою, і звернувся до Мізаела:

— Вам що, друже, рейваху треба? Кінчайте базар!

Тепер, коли розгардіяш, ляпаси й зуботички припинилися, можна з’ясувати стосунки. Скотар став трохи розважніший.

— Ніхто не зчиняє колотнечі. Ми лише хочемо, щоб нас обслужили, а ці норовисті брикаються.

— Вони нас