Читати книгу - "Метелик"

Отже, Карбоньєрі куховарить. Начальник кухні дає йому приготувати на завтра, на неділю, трьох кролів. Карбоньєрі, оббілувавши їх, одного передає братові на пристань, а двох нам. Потім забиває трьох котів і готує фатальне рагу.

На його нещастя, наступного дня лікар, якого запросили на цей обід, куштує кролика й каже:

— Пане Філідорі, вітаю вас за вашу страву, це чудовий кіт.

— Не глузуйте з мене, лікарю, ми їмо трьох чудових кроликів.

— Ні, — відказав лікар, затявшись, мов віслюк, — це кіт. Бачите ребра, які я щойно обгриз? Вони пласкі, а в кроликів ребра круглі. Тож тут неможливо помилитися: ми їмо котів.

— Ох, чорт забирай! — скрикнув корсіканець. — Я з їв кота! — І він біжить на кухню, прикладає револьвера під ніс Матьє й каже: — Марно ти такий самий наполеонець, як і я. Я зараз тебе порішу за те, що ти нагодував мене котом.

Його очі схожі на очі божевільного, і Карбоньєрі, не знаючи, як це спливло, каже йому:

— Якщо ви називаєте котами те, що самі мені дали, то я в цьому не винен.

— Я дав тобі кроликів.

— Ну я й приготував кроликів. Погляньте, їхні шкурки й голови ще тут.

Спантеличений наглядач дивиться на кролячі шкурки й голови.

— Невже лікар не знає, що він каже?

— Це вам лікар сказав? — перепитує Карбоньєрі, зітхнувши. — Він жартує з вас. Скажіть йому, що так не жартують.

Заспокоївшись, Філідорі повертається до їдальні й каже лікареві:

— Говоріть, говоріть, лікарю, скільки собі хочете. Пласкі чи круглі ваші ребра, я певен, що з’їв кролика. Я допіру бачив їхні три шкурки й три голови.

Матьє вийшов живим з цієї халепи. Але за кілька днів вирішив піти з куховарів.

.. Наближається час, коли я зможу діяти. Ще кілька тижнів — і Барро поїде звідси. Вчора я провідав його опасисту дружину, яка завдяки риб’ячій юшці та свіжим овочам помітно схудла. Ця славна жінка завела мене до свого дому й подарувала пляшку хінної настоянки. Вся вітальня в них заставлена валізами. Сім’я Барро готується до від’їзду. «Комендантка», як її тут усі називають, сказала:

— Вже й не знаю, Метелику, як вам віддячити за увагу до мене в ці останні місяці. Адже навіть у ті дні, коли риба ловилася не дуже добре, ви віддавали мені все, що мали. Щире вам спасибі за це. Завдяки вам я схудла на чотирнадцять кілограмів і почуваю себе краще. Що я можу зробити для вас?

— Те, що я попрошу, пані, зробити вам буде нелегко. Дістаньте мені компас. Невеличкий добрий компас.

— Завдання це не таке вже й важке, особливо коли йдеться про вас, Метелику. Хоча за три тижні я можу й не встигнути.

За тиждень до свого від’їзду ця благородна жінка, розчарована тим, що не змогла дістати добрий компас, сіла на корабель і попливла до Кайєнни. Через чотири дні вона повернулася з чудовим протимагнітним компасом.

Сьогодні вранці Барро та його дружина поїхали з островів. Учора комендант передав командування одному офіцерові родом з Тунісу, в якого таке саме звання. Прізвище його Пруйє. Вже маємо добру новину: новий комендант залишив Дега на посаді головного бухгалтера. Це дуже важливо для всіх, особливо для мене. Своєю промовою, виголошеною перед вишикуваними на подвір’ї каторжанами, новий комендант справив враження людини енергійної і розумної.

— Відсьогодні островами Салю командуватиму я, — сказав Пруйє. — Я переконався, що методи роботи мого попередника давали добрі плоди, й не бачу підстави запроваджувати щось нове. Отож я не збираюся змінювати ваше життя, якщо своєю поведінкою ви не змусите мене до цього.

З цілком зрозумілою радістю я дивився, як сідали на корабель колишній комендант і його дружина. П’ять місяців вимушеного чекання минули для мене на диво швидко. Ця облудна свобода, яку мають на островах майже всі каторжани, карти, риболовля, розмови, нові знайомства, сварки, бійки відвертають їхню увагу й не дають знудитися.

Але мене ця атмосфера не засмоктує. Щоразу, заводячи з кимось дружбу, я запитую себе: «Чи згодиться він утікати зі мною? Чи допоможе мені чим-небудь, якщо сам не схоче втікати?»

Я живу тільки цим: утекти. Втекти самому чи з кимось ще — байдуже, аби лиш утекти. Це невідчепна ідея, про яку я нікому не розповідаю — так мені радив Жан Кастеллі, — але яка не покидає мене. І я неодмінно її здійсню. Я втечу.

Зошит сьомий

ОСТРОВИ САЛЮ

Пліт у могилі

За п'ять місяців я вивчив на острові всі куточки. І тепер дійшов висновку, що садок біля кладовища, де працював мій друг Карбоньєрі (він там уже не працює), — найнадійніше місце, де можна збити пліт. Тож я прошу Карбоньєрі знову піти на роботу в той садок. Він згоджується. Дега допомагає йому повернутися на колишнє місце.

Сьогодні вранці я, проходячи з чималою низкою барабульок повз будинок нового коменданта, чую голос молодого каторжанина, «родинного служника», який каже:

— Це він, пані комендантко, щодня носив рибу пані Барро.

Молода вродлива чорнявка, схожа на алжірку, із засмаглою шкірою перепитує:

— То це і є Метелик? — Тоді звертається до мене: — Панні Барро пригощала мене прекрасними лангустами, яких ви наловили. Заходьте до нас. Вип’єте склянку вина, з’їсте шматочок козячого сиру — я одержала його з Франції…

— Ні, пані, дякую.

— Чому? Адже ви заходили до пані Барро, чому ж не хочете зайти до мене?

— Річ у тім, що заходити до неї мені дозволяв її чоловік.

— Метелику, мій чоловік командує в таборі, а в нашому домі командую я. Заходьте, не бійтесь.

Я відчуваю, що з боку цієї гарненької, але свавільної чорнявки можна сподіватися або великої користі, або великої небезпеки. Заходжу.

В їдальні вона ставить переді мною на стіл тарілку з копченою шинкою та сиром. А сама безцеремонно сідає навпроти, наливає мені вина, потім кави, ще й чудового ямайського рому.

— Метелику, — каже чорнявка, — пані Барро, хоч перед від’їздом вона була й дуже заклопотана, встигла розповісти мені про вас. Я знаю, що вона була єдина жінка на островах, якій ви носили рибу. Сподіваюся, ви виявите таку саму люб’язність і мені.

— Річ у тім, що вона була хвора, а ви, як я бачу, почуваєте себе добре.

— Я не