Читати книгу - "Вигнання з раю"

class="p1">Навіщо тут ще й жнива, цього Гриша не міг збагнути ні за які гроші. Дашунька ж приторкнулася йому до руки, — круть! — і щезла в темряві. Найпривабливіший стан дівчини — недоторканість. Нікому не належати, ні від кого не залежати, бути нічиєю! Нічийна територія! Геть світовий імперіалізм і всіх загарбників!

74

Та що таке дівчата — вчорашні й завтрашні — перед жнивами! На превеликий жаль, слова «жнива» немає в Українській Радянській Енциклопедії так само, як і слова «вареники». Зате знаходимо його в Івана Цюпи, який сміливо закликає хлібороба: «Ори її, засівай, збирай багаті жнива!» Тут уже мається на увазі не просто косіння-молотіння, а врожай взагалі, надто такий, як того літа, що ми про нього розповідаємо, — мільярднопудовий, небачений, перший в історії української землі, чудо-врожай і диво-жнива!

Найпопулярніші тепер люди перед жнивами й у жнива — комбайнери. Бо, як справедливо зазначають автори монографії «Народна землеробська техніка українців» («Наукова думка», 1971): «Ручні знаряддя, такі, як серп і ціп, зберігаються на горищах як пережитки минулого. У кращому випадку вони використовуються час від часу на присадибних ділянках людьми похилого віку. Молодь нерідко навіть не має навичок користування ними». Та й як ти вчитимешся користуватися серпом або ціпом, коли є комбайн, який косить і молотить, ще й соломоньку кладе! І ось залишаються ті, хто опанував (або опанує) комбайн, а решта опиняється на будівництві найбільшої в світі домни, на каналі Дніпро — Донбас, на БАМі, Саяно-Шушенській ГЕС, в Нуреку, на Самотлорі, і не вернуться вони під того дуба, що під ним народилися, хоч би як голосно ми закликали їх силою художнього слова!

Для комбайнерів у колгоспі не шкодують нічого. Перший мед з пасіки, перший огірок з парників, перша картопля, заколоти кабанчика, зарізати бичка — все для них. Але однаково іноді навіть такі скромні хлопці, як Гриша Левенець, вже не кажучи про Самуся, збираються в кімнаті головного бухгалтера Левка Левковича, щоб з’ясувати, чи не «зажимає» чогось з харчів Лев-Лев. Адже всім відомо, що бухгалтери — найскупіші люди на світі і ніколи нікому не вірять, так само як слідчі й екзаменатори на вступних екзаменах до інститутів.

— Товариші комбайнери, ви мене ображаєте! — вигукує бухгалтер, нервово протираючи товсті скельця окулярів. — Ми все для вас, а ви…

— Все правильно, — каже Самусь. — Ви — нам, ми — вам. Для показників треба базу, а база — тут.

Він показує на свій живіт, якого, власне, й немає. Треба б показати на живіт Левка Левковича, але тоді вийде так, що показуєш на плакат, який висить на стіні за бухгалтером: «Випившим виходити на балкон суворо забороняється».

Колгоспна контора тепер двоповерхова, кабінет Левка Левковича на другому поверсі, балкон позад головбуха просторий, двері на нього широкі.

— Де не п’ють, а в бухгалтерію приходять виписувати закуску, — виправдовується Левко Левкович.

— Хіба хто падав з балкона? — дивується Левенець.

— А ти хотів, аби падали! — суворо дивиться на нього бухгалтер. — Ти ж борешся з втратами зерна в комбайні не після жнив, а перед жнивами?

— Та перед…

— Отож і воно!

Герметизація належить до вічних тем у колгоспних розмовах. Навіть у нових, найдосконаліших комбайнах доводиться то підгинати петлі перехідного щитка між жаткою і похилою камерою, то рихтувати верхній козирок грохота, то приклепувати ущільнюючі відливи, то вправляти прогумовані ремені похилої камери, зернового й колосового шнеків, то вигадувати свої власні ущільнювачі, бо хто ж і порятує затурканих учених, як не самоуки з розмахом.

— Доки ці комбайни випускатимуть з дірками?

— Зате в нових марках уже є покажчик втрат зерна.

— Покажчик показує так, як ти його поставиш. А втрати?

— Чого захотів! Не розсипалося б зерно, не було б роботи вченим людям. А так читай он у довіднику по комбайнах «Нива» і «Колос»: «Визначення просипання зерна в польових умовах. Перед заїздом в загінку під молотарку і похилу камеру жатки підвішується брезент. З підвішеним брезентом комбайн намолочує бункер зерна. Вивантажене з бункера зерно зважується. Окремо зважується і зерно, виділене з маси, зібраної на брезент. Підраховується процент втрат зерна через нещільності за формулою:

П = (б:(Б+б)) х 100%

де „б“ — маса зерна, зібраного на брезенті, „Б“ — маса зерна в бункері. Втрати зерна через нещільність „П“ не повинні перевищувати 1 %.»

— А як зробити, щоб не перевищували?

— Регулюй, герметизуй, твори й вигадуй!

— Те й робимо, що вигадуємо. Щороку на нові машини нарощуємо борти, щоб не розсипалося зерно. А чом би не випускати машини з високими бортами?

— А я знаю чого.

— Чого ж?

— Бо вигадав ті машини чоловік з низенькою матнею.

— Тю на тебе! До чого тут матня?

— А як стрибати через борт, то зачепишся ж.

— Хто там через ті борти стрибає?

— На всяк случай. А ти от скажи, чого не додумаються асфальту на токи дати. Скільки зерна вганяємо в землю! Асфальтом же позаливали всі стежечки в парках. Навіть у нашому райцентрі й то залили.

— Ну, це діло ясне. Тік що? Два тижні на рік, та й годі. І лежатиме той асфальт у степу ні богові, ні чортові. А в парку лежить — дерева давить, декоративні кущі задихаються, дорога рослинність вигибає. І ото тобі на цілий рік роботи захисникам зеленого друга. Пишуть, протестують, вимагають!

— Віддали б нам асфальт — і не мали б горя.

— Що ж ти його — злущиш у тих парках? Покладено — хай лежить.

Самусь був вище цих балачок. «Теж мені специ! — кривився він. — Навчилися смикати за шнурок, спускають воду в нужнику! Раціоналізатори! Робота все покаже, і все буде правильно!»

Комбайн свій він теж удосконалював, але по-своєму, сказати б, по-самусівськи. Комбайнери вічно щось допасовували, приклепували, пригвинчували, виправляючи конструкторські прорахунки й недогляди, Самусь же всіляко спрощував машину, ще й похвалявся:

— Відкидаю всю зайвину, тоді машина йде як звір, — і все правильно!

— Тобі все аби рвать та бігти, — сказав осудливо Левенець. — Стрижеш верхняк, вся солома стирчить, як у дурного на хаті.

— Народжений літать — не повзає! Все правильно.

— А он учені обіцяють дати безстеблу пшеницю. Стебло всього п’ять сантиметрів. Тоді ж як?

— Хай самі й збирають. Стають рачки і пасуться, як кози. Вигризають з землею. Тоді все буде правильно. А мені дай розгін!

Що тут можна було сказати, коли в чоловіка як заяви, то тільки урочисті, а як ентузіазм, то тільки передовий!

І ось настав той час, про який філософ Сковорода сказав, що тут «у бездощів’я піт поливає землю». Врізалися могутні комбайни в