Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Та ні. Чого б це раптом, — дівчина ледь чутно зітхнула. — Але хіба тут буде тихо, коли повернуться робочі? — вона зробила ще одну спробу виставити чоловіка за двері з його власного бажання. — Вони ж мають продовжувати ремонт.

Сергій якось знітився. Він скинув другий черевик та негучно відповів:

— Вони ще не скоро повернуться.

— В сенсі? — Ярина різко розвернулась. Вона навіть забула, що сердилась на чоловіка. — Хіба вони не мають бути тут кожний робочий день? — дівчина тільки зараз усвідомила, що останні два дні не чула ремонтних робіт. І сьогодні вона повернулась у порожню квартиру…

— Мали б, — знехотя зізнався Сергій та хитнув головою. — Але їм запропонували термінове замовлення за гарні гроші. Вони й пішли. Андрій мав тобі сказати про це.

— В сенсі «пішли»?! — Ярина скрипнула зубами. — Хіба вони не мали спочатку закінчити все тут?

— Мали. І закінчать. Але десь за три тижні.

Дівчина закрила обличчя долонями й втомлено сперлась спиною на стіну. Дарма вона не вірила, що ремонт не закінчують, а тільки призупиняють. І начебто було достатньо часу, щоб звикнути до хаосу в житті, але чомусь кожна неприємна подія чи новина щоразу вибивала ґрунт з-під її ніг.

Ярина повільно сповзла по стіні на підлогу. Хотілося лягти, заснути й прокинутись тільки тоді, коли в житті все нарешті налагодиться. Двері гучно зачинилися. Дівчина смикнулась, розплющила очі та підняла голову. Сергія в коридорі не було. Невже він вирішив зробити подарунок та дати їй спокій? Зрештою, краще вже жити самій, ніж постійно вислуховувати принизливі речі.

Ярина повільно оглянула коридор. Голі стіни без шпалер, дірки замість розеток, розірваний місцями лінолеум… Сльози, що накопичились в куточках очей, потекли по щоках.

Двері обережно відчинились.

— Ти хотіла забрати десерти, — нагадав Сергій з пакетом в руках. — Я вирішив сходити за ними.

Коли він знову почав роззуватися, Ярина вже не витримала та заридала вголос.