Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Мені подобається бути тут, — раптом зізналася вона, її голос був ледь чутним, утім кожне слово звучало так значимо.

— Тут? — я схилив голову, намагаючись зрозуміти.

— З тобою, — тихо додала вона, а її погляд на мить втік убік. — Я маю на увазі… Тобто.. тут, в Італії. Серед вас усіх.. Розумієш?

Я не зміг стримати посмішки. Це було більше, ніж я міг попросити.

— Впевнений, що розумію. Як ніхто інший.

Вікторія відповіла ледь помітною посмішкою, але цього було достатньо. Цієї миті я зрозумів, що, можливо, саме вона і є тією, хто здатен зруйнувати всі стіни, які я так довго будував.

— Час вже йти спати, — прошепотіла дівчина та ледь чутно зітхнула, повертаючись обличчям до мене. — Завтра весілля ж.. як-не-як. Потрібно гарно виспатись.

Я схвально кивнув, натягнувши усмішку. Авжеж, я не хотів прощатись, проте розумів, що нам обом потрібно добре відпочити перед нашим… святом.

— На добраніч, Камілло, — так само тихо промовила вона знову, схиляючи голову убік.

— На добраніч, Вікторіє, — відповів я, проводячи її поглядом, поки вона не зникла за стінами будинку.