Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

які ти говориш, колись існували на «Трисолярисі». Їхньою державною ідеологією була побудова вільних, демократичних суспільств, і вони лишили після себе багаті культурні спадщини. Але загалу доступна лише невелика частина інформації про такі цивілізації. Велика частка їхньої історії була цензурована, і доступ до цієї інформації обмежений для рядових членів нашого суспільства. Проте я можу сказати, що з усіх циклів переродження трисо-ляріанської цивілізації цей тип виявився найбільш нежиттєздатним і недовговічним. Негараздів середньої за тривалістю епохи хаосу виявилося достатньо, щоб загасити іскру життя. Поглянь іще раз на цивілізацію Землі, яку ти так бажаєш зберегти: їхнє суспільство виникло і виросло в тепличних умовах вічної весни і не зможе вижити навіть мільйон трисоляріанських годин, якщо їх перенести у наш світ.

— Попри те що ця квітка тендітна, вона незрівнянно пишна і яскрава. Вона ввібрала в себе свободу і красу раю, у якому зростала.

— Якщо трисоляріанська цивілізація зрештою заволодіє цим світом, ми побудуємо аналогічне суспільство.

— Правителю, я дуже сумніваюся. Сталевий трисо-ляріанський дух просякнув усі клітини нашого тіла і викристалізувався в кожному з нас. Ви справді вважаєте, що його можна витравити? Я маленька людина, що животіє на самому низу нашого суспільства, і всім до мене байдуже. Мене гнітить самотнє існування, без матеріальних благ, без любові, без надії на краще. І якщо я зможу врятувати далекий прекрасний світ, я зможу сказати, що прожив життя не даремно. Також, правителю, мій вчинок дав мені шанс споглядати вас на власні очі. Якби я не зробив цього, то я б і далі бачив вас тільки на екрані. Тож дозвольте мені вважати себе обдарованим долею.

— Твоя провина не потребує доведення. Ти, без сумніву, найбільший злочинець за усі цикли трисоляріанської цивілізації. Але ми заради твого випадку зробимо виняток з трисоляріанських законів: ти вільний.

— Правителю, але чому?

— Для тебе зневоднення з наступним спалюванням — занадто просте покарання. Ти дуже старий і не побачиш остаточного знищення земної цивілізації. Але принаймні я хочу, щоб ти встиг усвідомити, що тобі так і не вдалося її врятувати. Я хочу, щоб ти дожив до дня, коли земляни втратять останню надію на порятунок. А тепер — іди.

* * *

Після того як оператор поста перехоплення №1379 залишив приміщення, правитель викликав до себе радника з ведення спостережень за космосом. Правитель не виявив жодної ознаки роздратованості, і розмова велася у звичному руслі.

— Як ти міг допустити до такої важливої роботи оператора настільки слабку і підступну особу?

— Правителю, у всій системі спостереження за космосом працевлаштовані сотні тисяч громадян. Вести жорсткий відбір і контроль при таких масштабах практично нереально. Зрештою, оператор поста перехоплення №1379 мав незаплямовану репутацію все своє життя. Однак настільки серйозний збій у системі — моя провина.

— Скільки ще осіб несуть хоч найменшу відповідальність за цей жахливий збій у роботі системи спостереження «Трисоляриса» за космосом?

— Згідно з моїми попередніми підрахунками, близько 6000 службовців усіх рівнів.

— Вони усі винні.

— Так.

— Збезводнити всіх до єдиного і спалити на центральній площі столиці. Щодо тебе, то ти станеш матеріалом для розпалювання.

— Дякую, правителю. Це принаймні трохи полегшить нашу совість.

— До приведення вироку в дію відповідай мені: як далеко може поширитися в космосі повідомлення з попередженням?

— Пост перехоплення №1379 уведений в експлуатацію одним із перших і має невисоку потужність передавача. Максимальний радіус поширення радіохвиль становить близько 1200 світлових років.

— Досить далеко. У тебе є пропозиції відносно того, що наша цивілізація повинна здійснити далі?

— Як щодо відправки ретельно складеного повідомлення у той світ, аби спровокувати їх на відповідь?

— Ні. Це лише погіршить ситуацію. На щастя, відправлене застереження дуже коротке. Нам залишається лише сподіватися на те, що вони або його проігнорують, або неправильно витлумачать... Гаразд, ти можеш іти.

Після того, як пішов радник, Правитель викликав до себе командувача трисоляріанським флотом.

— Скільки часу буде потрібно для завершення підготовки до відправки першої частини флоту?

— Правителю, флот усе ще перебуває на завершальному етапі будівництва. Ще буде потрібно принаймні шістдесят тисяч годин для того, щоб кораблі були готові вийти у відкритий космос.

— Я ініціюю найближчим часом засідання Об'єднаної асамблеї радників для затвердження мого плану. Після завершення будівництва флот має відбути в напрямку отриманої передачі негайно.

— Правителю, враховуючи частоту, навіть напрям джерела цієї передачі не може бути встановлено з великою точністю. Ви знаєте, що кораблі флоту не в змозі проводити пошукові заходи на такій великій території. Якщо відстань до цілі точно невідома, то флот зрештою розчиниться в безодні Всесвіту.

— Поглянь іще раз на наші три Сонця. У будь-який момент зовнішній шар кожного з них може перейти до циклу розширення і поглинути останню планету зоряної системи — наш світ. У нас немає іншого вибору, як ризикнути і поставити все на карту.

三十三 Софон

Вісімдесят п'ять тисяч трисоляріанських годин (близько 8,6 земного року) потому

Правитель наказав зібрати позачергові збори всіх радників з усього «Трисоляриса». Це було вкрай незвично, і статися мало щось справді екстраординарне.

Двадцять тисяч трисоляріанських годин тому міжзоряний флот вилетів на пошуки цілі. Кораблі знали лише приблизний напрямок, але не відстань до неї. Цілком можливо, що ціль перебувала в десяти мільйонах годин льоту, або навіть на іншому кінці Галактики. У нескінченному морі зірок навколо експедиція мала небагато шансів на успіх. Збори радників відбувалися біля гігантського Маятника «Трисоляриса». [Ван Мяо, читаючи ці рядки, не міг не згадати учасників Генеральної асамблеї, що стояли біля будівлі штаб-квартири ООН в ігровій сесії «Трьох тіл». Насправді, Маятник «Трисоляриса» був одним із небагатьох об'єктів у грі, які мали реальний прототип].

Вибір правителем місця проведення зборів спантеличив більшість із присутніх. Епоха хаосу ще не завершилася, і маленьке сонце тільки-но зійшло над горизонтом, хоча й могло сховатися в будь-який момент за ним. Температура була низькою, навіть для середніх показників епохи хаосу, і всі присутні були змушені одягнути повністю закриті костюми із системою електричного підігріву. Масивний металевий маятник велично розрізав холодне повітря. Від нього падала на землю довга тінь, що створювало ілюзію крокуючого велетня, який головою сягає неба. Під пильними поглядами присутніх, правитель піднявся на підставку маятника і клацнув червоним вимикачем.

Потім повернувся до радників і сказав:

— Я щойно назавжди відключив живлення маятника. Під дією опору повітря він поступово зупиниться.

— Чому,