Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Мусиш пам'ятати одне, — казав йому Вільям, — тобі не можна довіряти його присягам, він завжди дотримується їхньої букви, порушуючи дух».
«Усім відомо, — сказав Убертин, — як було під час його обрання…»
«Я б назвав це не обранням, а узурпацією! — втрутився один із бесідників, вимова якого нагадувала вимову мого учителя. Згодом я почув, що його звали Гуґом з Новокастра. — Навіть у смерті Климента V далі є багато неясного. Король ніколи не пробачив Климентові, що той обіцяв посмертно осудити Боніфація VIII, а потім зробив усе, аби не затаврувати свого попередника. Ніхто до пуття не знає, як і чому Климент помер у Карпантра. Відомо лише, що кардинали з'їхалися до Карпантра[223] на конклав, проте нового Папу обрано не було, бо суперечка цілком слушно перейшла на вибір між Авіньйоном і Римом. Не знаю добре, що там сталося у ті дні, кажуть, зчинилася справжня різанина — небіж померлого Папи погрожував кардиналам, їхніх слуг по-звірячому повбивали, палац підпалили, кардинали поскаржилися королю, а той їм — він, мовляв, ніколи не хотів, щоб Папа покидав Рим, хай наберуться терпіння і зроблять слушний вибір… Тоді Філіп Красивий помирає, і за яких обставин — теж лиш Бог один знає…»
«Або диявол», — мовив Убертин, перехрестившись, і всі перехрестились услід за ним.
«Або лиш диявол один знає, - вишкірив зуби Гуґо. — Одне слово, на престол сходить новий король, який править тільки вісімнадцять місяців і вмирає, а через кілька днів помирає і його тільки-но народжений спадкоємець, тоді трон дістається регентові, його братові…»
«І ним є той самий Філіп V, який, ще будучи графом Пуатьє, знов зігнав докупи кардиналів, які повтікали з Карпантра», — сказав Михаїл.
«Атож, — продовжував Гуґо, — він зачиняє їх на конклав у Ліоні, у домініканському монастирі, присягнувшись, що дбатиме про їхню безпеку і не триматиме їх там силоміць. Втім, варто лиш було їм покластися на його милість — і він не лише взяв їх під ключ (що, зрештою, цілком слушно), але й відо дня в день став зменшувати харч для них, аж поки не буде винесено рішенець. І кожному обіцяв підтримати його як кандидата на престол. Коли потім він став королем, кардинали, втомлені дворічним ув'язненням, боячись зостатися там до кінця життя, харчуючись абияк, погодилися на все і, утроби ненаситні, обрали на Петрову катедру того понад сімдесятилітнього гнома…»
«Авжеж, він таки схожий на гнома, — засміявся Убертин, — та й на вигляд хирлявенький, але насправді він міцніший і хитріший, ніж гадають!»
«Шевчук неотесаний», — буркнув один з легатів.
«Христос був сином теслі! — з докором сказав Убертин. — Не в тім річ. Він людина освічена, вивчав право у Монпельє і медицину в Парижі і завжди вмів щонайдоречніше вибирати собі друзів, щоб здобути, коли йому було потрібно, і єпископські трони, і кардинальський капелюх, а бувши радником Роберта Мудрого в Неаполі, він багатьох вразив гостротою свого ума. А як єпископ Авіньйонський давав Філіпу Красивому слушні ради (я маю на увазі, слушні для цілей того ганебного починання) для того, щоб занапастити тамплієрів. Після обрання йому вдалося зірвати плани кардиналів, які змовилися було вбити його… Та я не про це, я говорив про його вміння не дотримувати слова, уникаючи звинувачення у кривоприсязі. Коли його обирали, він, як умову свого обрання, пообіцяв кардиналові Орсіні, що поверне папський престол до Риму, і на святих тайнах присягнув, що, коли не виконає своєї обітниці, ніколи не сяде на коня чи мула. І знаєте, що зробила ся лисиця? Коли його коронували в Ліоні (проти волі короля, який хотів, аби церемонія відбулася в Авіньйоні), з Ліона до Авіньйона він їхав кораблем!»
Усі ченці засміялися. Папа таки був кривоприсяжцем, але йому не можна було відмовити у певній дотепності.
«Сорому в нього ні на гріш, — додав Вільям. — Хіба Гуґо не казав, що він навіть не бажає приховувати свою несовісність? Хіба ти, Убертине, не розповідав про те, що він сказав кардиналові Орсіні у день свого прибуття в Авіньйон?»
«Звичайно, — мовив Убертин, — мовляв, небо Франції таке чудове, що він не розуміє, навіщо йому повертатись поміж римські руїни. І оскільки Папа, як і святий Петро, має владу зв'язувати і розв'язувати, то він і скористався тепер цією владою, вирішивши зостатися там, де він є і де йому добре. А коли Орсіні спробував було нагадати, що його обов'язком є мешкати на Ватиканському пагорбі, він гостро закликав його до послуху й на цьому обірвав суперечку. Але історія з присягою цим не скінчилася. Зійшовши з корабля, він мав сісти на білу кобилу, а за ним мали їхати кардинали на чорних конях, як приписує традиція. Але він пішов до єпископського палацу пішки. Зрештою, я й справді не чув, щоб він будь-коли сідав потім на коня. І від сього чоловіка, Михаїле, ти очікуєш, що він дотримає тих гарантій, які дасть тобі?»
Михаїл запав у довгу мовчанку. Тоді промовив: «Я можу зрозуміти бажання Папи зостатися в Авіньйоні і не ставлю його під сумнів. Але й він не зможе поставити під сумнів наше бажання убогості і наше тлумачення прикладу Христа».
«Не будь наївним, Михаїле, — втрутився Вільям, — ваше, наше бажання проливає зловісне світло на його бажання. Мусиш усвідомити, що вже багато століть на папський трон не сходив такий жадібний чоловік. Вавилонські блудниці, проти яких гримів свого часу наш Убертин, продажні папи, про яких говорили поети твого краю, як оцей Аліґ'єрі, були лагідними і поміркованими ягнятами, порівняно з Йоаном. Це сорока-злодійка, гебрей лихвар, вони в Авіньйоні облаштовують більше оборудок, ніж у Флоренції! Я дізнався про його ганебну угоду з небожем Климента, Бертраном де Ґотом, що причинився був до різанини в Карпантра (під час якої, між іншим, кардиналів звільнили від зайвої ваги їхніх коштовностей): він прибрав до рук скарби свого дядька, а вони були неабиякі, та від Йоана не сховалося ніщо з того, що він украв (у буллі «Cum venerabile»[224] він докладно перелічує монети, золоте і срібне начиння, книги, килими, самоцвіти, клейноти…). Але Йоан вдав, буцім не знає, що Бертран наклав лапу на понад півтора мільйона золотих флоринів під час пограбування Карпантра, зате
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім'я Рози, Умберто Еко», після закриття браузера.
