Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

Білявий партизан переклав слова Шредера. Мінери лежали за стосом ящиків, тримаючи напоготові автомати. Доля складу вирішена. Тепер його не врятує ніяка сила в світі. Нікітін поглянув на бікфордів шнур. Ще три хвилини — і гримне вибух. Треба протриматися і дати товаришам можливість вибратися з підземелля. Можливо, їм пощастить прорватися до рятівного переліска.

«Кукушка» заднім ходом швидко вибиралася з похмурого кам'яного лабіринту. У кімнаті зі скляною стіною есесівці все ще грали в карти. Ніхто з них не звернув уваги на поїзд, що швидко залишав підземелля. «Кукушка» минула округлу залу, яскраво освітлену штольню, захаращені ящиками давні виробки. Есесівець підняв смугастий шлагбаум, пропустив поїзд, сонно позіхнув. Тихо, без найменшого скрипу, відчинилися масивні металеві двері, і «кукушка» виїхала з підземелля на острів, залитий лагідним сонячним сяйвом.

У тамбурах вагонів непорушно, мов закам'янілі, стояли партизани в есесівських мундирах, готові кожної миті вступити в бій з ворогом. Машиніст поглянув на годинник: минуло дві хвилини, як виїхали зі складу з боєприпасами.

Зараз необхідно проскочити до переліска, за яким починається грузьке, непрохідне болото.

Відійти, затаїтися в очеретах, дочекатися ночі. Це єдина надія на порятунок.

«Кукушка» минула запасну колію, на яку по правилу мала заїхати, і попрямувала на залізничний переїзд. Вартовий есесівець біля смугастого шлагбаума розгублено спостерігав за її незвичайною поведінкою. Чому поїзд пішов на залізничний переїзд? Може, одержав несподіваний наказ забрати терміновий вантаж? Але в такому разі супроводжуючий охорону «кукушки» повинен був обов'язково пред'явити перепустку.

Есесівець застережливо підняв руку, наказуючи машиністу зупинитися, але той не підкорився наказу. Паровоз з розгону врізався в шлагбаум, розніс його на дрібні друзки і ще з більшою швидкістю помчав далі. Вартовий кинувся до будки, в якій знаходився телефон. Але з останнього вагона гримнув постріл, і есесівець упав на брук. І в ту ж хвилину оглушливо заревіла сигнальна сирена. Її густі, розпачливі гудки нависли над островом, оглушили його, заполонили навколишню місцевість. За хвилину острів та прилегла до нього заплава нагадували розтривожений мурашник. З наметів, з бараків вибігали солдати, шикувалися, заповнювали машини, бігли до танкеток.

«Кукушка» набирала швидкість і, як на крилах, летіла до переліска. Ще півтора кілометра, і можна буде відходити до болота.

Навздогін за «кукушкою» мчали вантажні машини з солдатами та чотири танкетки. Танкетки випередили машини, мчали по бруківці, висікаючи з каменю рої білих рясних іскор.

І в цю мить над островом гримнув страшенної сили вибух. Потім один за одним залунали нові оглушливі вибухи. Червоне полум'я вирвалося назовні і, закосичене чорним димом, повисло над землею. Нестримний смерч пронісся над островом. Ніби іграшкові, злітали в повітря розлогі верби, зависали в повітрі і важко падали на землю. У широку розколину ринули води Прип'яті. Вода клекотіла, збурювалася, покривалася білими бурунами і безслідно зникала в чорному проваллі…

Танкетки не могли наздогнати «кукушку». Віддаль, між ними і поїздом все збільшувалася й збільшувалася. До переліска залишалося метрів триста, як її почали обстрілювати доти. Перший снаряд вибухнув під насипом, піднявши чорний стовп землі. Ще один снаряд пролетів мимо, а третій розірвався перед поїздом. Він розметав рейки, вивернув шпали. Паровозик з розгону влетів у вирву, зарився в землю і скотився з насипу, тягнучи за собою невеличкі вагони. Танкетки зупинилися неподалік і почали прошивати вагони кулеметним вогнем. З машин зіскакували солдати і заходилися оточувати «кукушку». Коли вони наблизилися до вагонів, звідти ударили автоматні черги. Есесівці залягли. І знову озвалися доти.

Снаряди раз у раз вибухали серед потрощених вагонів, розкидаючи навсібіч їх обгорілі уламки.

Пролунала команда, і фашисти знову почали оточувати непокірну «кукушку». Вони поволі наближалися до поїзда, без угаву стріляли по ньому з автоматів. Оточені мовчали. Ніхто не озвався жодним пострілом. І тільки тоді, коли есесівці піднялися на насип, навстріч їм звівся поранений партизан-велетень, тримаючи в руці останню гранату-лимонку. Гітлерівці на мить розгубилися, і партизан кинув гранату в гущу ворогів. Кинув — і сам упав, скошений автоматними чергами.

Юрко зранку заходився рубати дрова. Якась незвичайна, непідвладна йому тривога закралася в серце, не давала спокою, виводила з рівноваги. Хлопець знав, що сьогодні має розпочатися операція «Прип'ять». Переодягнені партизани проникнуть у підземелля. Татарського острова і підірвуть склад з боєприпасами. Він розумів, що майор Нікітін, мінери з групи особливого призначення свідомо пішли на видиму смерть. У них не було ніякої надії на порятунок.

Вони підірвуть склади з вибухівкою і самі поляжуть в тому вогняному пеклі, щоб урятувати тисячі людей від наглої загибелі. Сьогодні має закінчитися поєдинок з «білим драконом». І поведе партизан в підземелля Татарського острова Шредер, хоробрий і безстрашний німець-комуніст. У нього теж немає ніякої надії на порятунок. Шредер іде на видиму загибель, жертвує своїм життям, щоб врятувати життя тисячам інших людей.

Юрко рубав дрова, хвилювався, переживав, не міг заспокоїтися. Він не сумнівався, що ворожий склад на Татарському буде знищено. Думав про партизан, про їх долю. Невже ніхто з них не зуміє вирватися з глибин пекельного острова? І чим більше Юрко хвилювався, з тим більшим завзяттям розколював важкі березові кругляки. За півдня серед двору лежала височенна гора білих поліняк.

І раптом десь неподалік гримнув оглушливий вибух. Під ногами, мов жива, затремтіла, заколихалася земля і нарубані дрова розповзлися по зеленому споришу. З вікон посипалися шибки, забрязкотіли, розбиваючись об високу призьбу. Хлопець мимоволі підняв голову, подивився на небо. Може, на село налетіли бомбардувальники і скинули бомби на палац, знищили ворожу шпигунську школу? Але небо було чисте, погідне, ніби вимите рясним дощем. Палац теж стояв непошкоджений, над ним не здіймалися язики полум'я та хмари диму. І ніде не було видно літаків, не чути їх гудіння.

З будки вискочив стривожений Люкс, забігав, рвався з прив'язі і несподівано голосно загавкав, ніби закликав всіх хутчій тікати від страшної небезпеки, яка нестримно насувалася на село.

І знову один за одним загриміли оглушливі вибухи, там, де знаходився Татарський острів, на тлі чистого неба виросла чорна прямовисна хмара. Здавалося, ще трохи — і вона досягне сонця, затьмарить його, заснує ядучим димом.

З хати вибігла Леся, до неї кинувся Люкс, принишк біля її ніг,