Читати книгу - "Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
* * *
А коли відважна султанка Місафір втягнула в свою душу образ пустині та передумала її, — стратила відвагу запускатися дальше. І несподівано для всіх казала вертати до Каіру, щоб іще ждати там на свого мужа Сулеймана. Бо образ пустині, рівно як образ моря, і степів, і великих надземних просторів, звертає душу до Бога.
Мовчки завернула сторожа султанки, а прочане, котрі йшли з нею, пішли дальше, до гробу Пророка.
А як у Каірі розійшлася вістка про очайдушну відвагу султанки, зібралася рада місцевих імамів і хатібів та заприсягла в святині сторожу її, що жаден воїн її не верне живий без живої жінки падишаха, коли вона вдруге вирушить у подорож до Мекки. А в кілька днів опісля наспів з Царгорода посол від падишаха і приніс сумну вістку, що вмерла мати Сулеймана, а він просить жену свою помолитися за смуток свій біля гробу Пророка. Тоді вдруге зложили для неї велику каравану з прочан і сторожі, і вона знов рушила на Схід.
А перше замітне місце її постою в дорозі була тепер місцевість Мігтат-Бір-Ель-Абд[89], де зачиналася країна малих горбатих коров. Там розложено намети й жінок узято в середину табору. Розпалено вогні та пражено пшеницю. А ніччю розставлювано сторожі аж до сходу сонця, бо розбійничі племена арабів чигають на такі каравани, підсуваються в темряві до них, душать прочан і ограбовують.
А як сонце зійшло, навантажено знов верблюдів. І каравана султанки рушила в путь та прийшла до Ель-Гамри, між високими горами, де не було ні одного подуву вітерця, опріч гарячого, як огонь, воздуха, що йшов від гір, страшенно розпечених сонцем. Скелі на тих горах виглядали, як замки з ріжнобарвного каміння. А попід гори тягнулися червоні, як кармін, піскові насипи. Тут каравана спочила й пекла та їла баранів. А потому посувалася між двома хребтами нагих гір. А як сонце зайшло, прийшла до Ель-Сафри. Там були жерела, та вода їх була гаряча, як окріп. Всі вірні милися в ній і молилися біля жерел. Тут застали якесь плем'я арабів, що жінки його були одягнені в шкіри, висаджені мушлями, а діти їх бігали нагі. Крім наметів, мали помешкання в печерах на склоні гір. Від них можна було купити яєць і сухих дактилів. Се плем'я убивало найбільше прочан. Але страх перед султанською сторожею мало такий великий, що вночі убило тільки б прочан, котрі необережно віддалилися з табора.
А найближчий постій називався Бір-Ель-Маші. Тут ніч була така темна, що не видно було руки, навіть піднявши її до самих очей. Тої ночі убили розбійничі араби тільки трьох прочан. Ранком похоронено їх на склоні гори, приложивши тіла камінням, бо годі було викопати гроби в твердій, як скеля, землі.
А найближчий постій називався Бір-Ель-Нахль, між горами без дерев, без ростин, з бідною землею. Тут воздух був дуже гарячий і води було дуже мало, вона була жовта і воняла сіркою. Щоб могти її пити, треба було розпускати в ній сок з брескви й тамаринди. Iз-за горячі й душності не мож було заснути тої ночі. І хассеке Хуррем з донечкою Мірмаг вийшла перед свій намет і стала під безмежним наметом Аллага, що звисав над темною пустинею, як чорний оксамит, і дивилася султанка в пустиню, де видно було тільки блискучі в темряві очі шакалів і чути було їх сумне скигління, а молоденька Мірмаг тулилася до матері зі страху. Ї успокоювала її мати, що кругом стоїть сторожа з яничарів і сіпагів, а над прочанами сила Божа.
Нараз замовкло виття шакалів і стало тихо, як в усі. На горі заревів лев. І жах потряс пустинею і всіми, що жили на ній. Замовкли навіть перекликування сторожі. Хассеке Хуррем ішла до намету, бо й вона налякалася страшного царя пустині. Втім залунав людський голос. І серед нічної тиші блиснуло та загриміли дві сальви вистрілів. То яничари й сіпаги стріляли в темряву пустині. Відповів їм знов потрясаючий рев. А вони вдруге і трете стріляли в темряву. Тої ночі не спав ніхто дорана.
В наметі оповідали невольниці, як гарячий вихор самум засипає каравани прочан, що мають тяжкі гріхи на совісті.
А потому знов їхали довго і каравана увійшла в якусь дивну місцевість, довкруги котрої був простір «водних дір». Там грунт був вапнистий і поритий штучними басейнами, де місяцями переховувано воду з рідкого в тій околиці дощу. Там видніли де-не-де поодинокі пальми, але сама місцевість була без зелені.
Відси рушила каравана на пусту й тільки сліпучим блиском сонця залиту рівнину. Година за годиною минала, і все видніли тільки простори піску й чорне каміння, гладенько вітром ошліфоване, що страшно блистіло в яркім блиску сонця. З верхів піщаних горбів, які зустрічалися по дорозі, видніло непереглядне море далеких піскових рівнин, малі округлі голови піскових сугорбів і дивні гребені, що немов тонули в оточенні кам'яних валів.
А найближчий постій був Ель-Ціят, — дуже приємний. Тут привітали султанку посли святого міста Медини, — мир і поводження мешканцям її!
Та заки каравана дійшла до Медини, воздух став від горячі такий червоний, як шерсть верблюда, мальована гемною, й земля стала пекуча, мов грань. Тут на цім шляху згинуло багато верблюдів, а ті, що їхали на них, поручившися волі Божій, ішли далі пішки по розпаленім, як грань, камінні. І багато їх упало мертвих серед пустині, і не побачили вони домів своїх.
Нарешті здалека показався в проміннях сонця святий город Медина-Ель-Набі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук», після закриття браузера.