Читати книгу - "Рiднi дiти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
За годину діти вже сиділи в матроському кубрику, вимиті, нагодовані, і всі вільні від вахти матроси і літній вже капітан стояли і сиділи навколо них. Кожен хотів сказати їм ласкаве слово, підкласти смачний шматочок, зігріти.
— А там ще багато наших дітей? — спитав Вітя.
— Багато. Тільки їм брешуть, хто вони, — сказала серйозно Ліда і, як доросла, приклала руку до голови Ясика. — Ти тепер видужаєш, Ясику, ми вже додому насправді їдемо. Тебе мама чекає. А може, і моя мама жива і мене чекає.
— Звичайно, чекає, Лідочко! — впевнено сказали матроси.
Вони знали — на їхній Батьківщині нема сиріт. Вони знали — вся Батьківщина-мати чекає своїх рідних дітей.
Вітя і Женя заступили на вахту і поклали дітей спати в своїй каюті. Вітя вийшов на палубу. Схвильований, збуджений.
— Як ще багато перед нами боротьби за мир, — сказав він замислено Жені, — боротьби з усіма недолюдками.
— Однаково переможемо, — впевнено сказав Женя.
Корабель ішов одкритим океаном. Далекі зорі здавалися зовсім близькими...
[1] Glockchen — дзвоник
[2] Ausgeschnitten — вирізано
[3] Schule — школа
[4] Reisefieber — дорожна лихоманка
[5] Бубхен — дидятко
[6] Still, Madchen, still! — Тихо, дівчинко, тихо!
[7] Deutschland uber alles — Німеччина над усе
[8] Кухен — пряник
[9] Kommen Sie hier, bitte! — Ідіть сюди, будь ласка!
[10] Kontrolieren — перевіряти
[11] Zum Platz — на майданчик
[12] Hinaus — геть
[13] Schlafen — спати
[14] Sie sind Russ? — Ви росіяни?
[15] Wir sind nicht Deutsch. — Ми не німці
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рiднi дiти», після закриття браузера.