Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Визначення поняття «система законодавства» залежить від змісту, вкладеного в термін «закон». Закони як письмові правові документи можна поділити на дві групи:

1) закони в матеріальному змісті - усі правові акти, в яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб;

2) закони у формальному змісті - правові акти, що прийняті

в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжнародні договори, затверджувані законами).

За такого підходу законами в матеріальному (а не у формальному!) змісті можуть вважатися не лише власне закони, але й підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто всі нормативно-правові акти держави, включаючи акти виконавчої (адміністративної) нормотворчості.

Тому в юридичній літературі немає однозначного визначення поняття «система законодавства» («законодавство»), а існує кілька розумінь. Найбільш поширеними з них є такі:

1) широке розуміння - це система не тільки власне законів, а й усіх джерел (форм) офіційно встановленого об’єктивного права: підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто система усіх нормативно-правових актів держави й органів місцевого самоврядування, включаючи акти нижчого рівня (локальні акти);

2) серединне розуміння (між широким і вузьким) - система нормативно-правових актів вищих органів державної влади: закони і підзаконні акти парламенту, президента, уряду. Таке розуміння законодавства висловив Конституційний Суд України стосовно трудового законодавства, тобто є галузевим. Використання означеного тлумачення законодавства не може бути поширеним на усі галузі законодавства. Так, у кримінальному законодавстві немає підзаконних нормативно-правових актів (див. рішення Конституційного Суду від 09.07.1998);

3) вузьке розуміння - система всіх чинних законів певної держави, упорядкованих певним чином, а також міжнародних договорів, затверджених (ратифікованих) законами Верховної Ради, тобто законодавство - це система всіх законів держави[37]. Таке розуміння законодавства випливає з Конституції України, де чітко визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана законом Верховної Ради України, є частиною національного законодавства.

В широкому розумінні, якщо мова йде про законодавчі й інші нормативно-правові акти, варто застосовувати поняття «акти законодавства», а у вузькому, якщо маються на увазі закони (включаючи нормативно-правові договори, затверджені законами) використовувати поняття «законодавчі акти».

Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма; вплив і залежність між ними є взаємними. Законодавство держави - форма життя «законодавчого права», тобто права, що сформувалося в суспільстві і сформульоване (санкціоноване і деталізоване) вищим законодавчим органом держави. Якщо поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону права - його зміст, то поняття системи законодавства відображає основну зовнішню сторону права.

Існування права у формі закону, а системи права у формі законодавства в більшості сучасних держав світу (особливо континентальної Європи) є пріоритетним, але не універсальним. Формами права є не лише законодавчі акти і ратифіковані міжнародні договори, але й інші нормативно-правові акти держави (підзаконні акти): президента, уряду, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ. Право має й інші форми вираження - правовий (судовий і адміністративний) прецедент, правовий звичай, нормативно-правовий договір (поза законодавчим правом). Поза формами права (природні права людини, правовідносини, правосвідомість) воно існує настільки, наскільки набуло міри, стало нормованим, оскільки право не може бути ненормативним. Отже, система права має більш широку адекватну їй форму вираження, ніж система законодавства.

Відмінності між національною системою права і національною системою законодавства:

Система права:

1) невидима, оскільки відображає внутрішню будову права;

2) динамічна;

3) становить систему норм, логічно поділених залежно від предмета і методу правового регулювання на галузі, підгалузі, інститути права;

4) формується об'єктивно відповідно до існуючих суспільних відносин;

5) відсутня юридична чинність нормативно-правового матеріалу;

6) має лише галузеву; горизонтальну будову;

7) первинним елементом галузі права є норма права;

8) усі галузі права мають свої предмет і метод правового регулювання, де метод є визначальним;

9) включає норми права, вміщені не тільки в законах, айв інших джерелах права (правових звичаях, правових прецедентах, нормативних договорах та ін.).

Система законодавства:

1) видима, зовнішня форма вираження і закріплення системи правових норм;

2) статична система;

3) становить систему законодавчих актів, що складаються з нормативних приписів, поділених залежно від предмета регулювання за галузями і інститутами законодавства;

4) є суб'єктивно-об'єктивним явищем, оскільки виникає в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб’єктів (парламенту чи безпосередньо народу) і тому включає, окрім об’єктивного, ще і суб'єктивний момент;

5) існує юридична сила законодавчих актів (конституція володіє вищою юридичною силою стосовно кодексів, кодекси - стосовно звичайних законів і т. д.);

6) має як горизонтальну (галузеву), так і вертикальну (ієрархічну) будову - залежно від форми устрою держави;

7) первинним елементом законодавчого акта (як і галузі законодавства) є нормативний припис, що служить формою вираження норми права й укладений у статті акта;

8) у ряді галузей законодавства є лише предмет правового регулювання, а метод відсутній;

9) включає норми права, виражені в нормативних приписах законодавчих актів, що укладені в статті нормативного акта.