Читати книгу - "Смутна доба"

Літописи донесли до нас, що року 1608 Сагайдачний «дивовижними хитрощами» захопив і спалив Перекоп.

У бою біля лісового масиву Левка не було, не пішов він на Очаків. Разом з невільниками, що гнали відбиту у татар худобу, переправляв він до Дніпра непритомного Отроша. У дорозі наздогнали вони обоз з пораненими, але прилучити до них Отроша Левко не захотів.

Досі не зрозумів, як то сталося. Захопившись боєм, біля якоїсь мечеті він вирвався наперед, коли почув за спиною болісній знайомий голос, котрий назвав його ім'я.

Площина перед мечеттю дала змогу круто повернути коня, та Покрови він не побачив, шаліла лише татарва, що вирвалася із завулка на центральну вулицю.

Коло глиняного рогу довгого татарського житла без вікон побачив знайомого коня, а біля його ніг людську постать на витолоченій траві провулка.

— Отроше! Ти мене чуєш?

Відповіді він не одержав.

Левко скочив на землю. Товариша не минула крива татарська шабля, полоснула небезпечно глибоко, на щастя, нижче серця. Вивільнивши бік пораненого, Левко роздобув баклагу з сивухою і швидко обробив рану. Запоясником пошматував свою сорочку, — щільно стягнув нею поранене місце. Все те робив не раз у січовій школі.

— Як же це тебе, друже?

Було образливо, під удар потрапив найдосвідченіший, все суперечило розумному глуздові.

Хтось допомагав йому нести пораненого гарячими вулицями, де тільки схлинув бій, слідом за ними до самого центрального майдану плутався у повіддях кінь Покрови. Коли скинули із якоїсь кантари військову здобич і уклали на повстину пораненого, ті ж невільники притягли на площу немолодого низенького татарина, котрий запекло упирався.

— Пан Надар, кращий у Перекопі лікар. Він ставить на ноги навіть мертвого. То без перебільшень, козаче. Довірся нам!

Левко скинув холодний погляд на спотворене страхом рідкобороде обличчя татарина, сказав тихо і втомлено:

— Помре він і тобі не жити. Вилікуєш — відпущу на волю!

Хлопці переклали панові Надарові. Він понятливий...

Так і поїхали — на кантарі поранений з татарином, а поруч Левко та невільники на конях. Коня Покрови прив'язали до задка кантари.

Кілька раз на день Надар заливав пораненого відваром баранячої шурпи, чаклував над раною, та Отрош до пам'яті не приходив.

Вони рухались за величезною овечою отарою, утопаючою в задушливій пилюзі одноманітного лівобережного степу. Поранений прийшов до тями коло Дніпра, на його притоці, що звалася Рогачин. Уже під вечір, коли спала денна спека, слабим голосом він вперше попросив води.

Темпераментний татарин аж підскочив на кантарі, кинув вершнику шкіряне відерце.

— Вода! Вода! — лопотів перекручено, та Левко його зрозумів.

Бачив, що Надар зрадів першим ознакам одужання. Дорогу вибирати не доводилось — до річки вів широкий свіжий шлях, тисячі ніг худоби і людей, що прямували з Перекопа, витолочили його повністю.

Коло плавнів побачили перших запорожців — виявилось, вийшли вони до ріки напроти Базавлука, де розміщувався січовий острів з правого боку плавнів.

Овечу отару січовий старшина кудись відправив, пораненого велів перевезти на острів у плавнях. Коло берега колеса кантари влізли у пісок по самі ступці. Довго петляли вони між очеретів у два людські зрости, долали ветхі містки та впадини, закидані різним паліччям, доки вибрались на твердь між навислих очеретів, щедро забудовану такими ж очеретяними куренями.

— Де знайдете вільний, там і ставайте.

Перед плавнями невільники відстали теж, кинувши на кантару дві вівці. Лишилися вони утрьох.

Левко знайшов підходящий курінь над самим болотом. Устелили підлогу свіжою береговою травою, затнули киреєю вхід і перенесли туди пораненого.

Отрош стогнав, а тоді, уже в курені, відкрив очі:

— Де ми?

Дізнався, що на Січі, і знову забувся в неспокійному сні.

Острів служив лівобережним козацьким лазаретом, видно, не перший рік, хоч цього разу поранених виявилось небагато. Ті, з ким говорив Левко, теж доставлені з-під Перекопа.

Січовий старшина, котрий порядкував на березі, зник у дощаному помешканні, на пологому березі Левко побачив широку прогалину між очеретів, глибоку воду і на ній кілька великих та малих човнів, прив'язаних до верби.

— Тут