Читати книгу - "Святослав"

на якій стояв Перун, і воно котилось, освітлюючи сніг навкруг, розсипаючи іскри, мчало в провалля й там зникало…

– Корочун тікає! Немає Корочуна! Слава Коляді! – кричали люди, дивлячись на освітлені сніги і вірячи в те, що боролись з богами темряви й перемогли їх.

За це їм належала нагорода, всі на Горі повинні були знати, що Корочун переможений, і люди в скуратах і ларвах, з мечами, щитами й списами урочисто співали, йшли до будинків бояр і воєвод, стукали в тереми, щоб викликати господаря, співали їм колядки – пісні, у яких розповідалось про початок світу, про боротьбу добрих і злих сил, про перемогу над темними силами, що була одвіку й сталась цієї ночі:

Коли не було з нащада світу, Тоді не було неба, ні землі, Неба, ні землі, лиш синє море, А серед моря та два дубочки…

Двері будинків розчинялись, з свічками і світильниками на ґанки виходили з цілими своїми родинами бояри і воєводи, вони весело сміялись, дивлячись на скурати й ларви, самі співали разом з людьми, підносили їм дарунки – вино, ол, мед, горіхи…

2

Святослав не пішов до Перуна, коли там гнали Корочуна й славили Коляду, – як господар і князь, він мусив сидіти в теремі, ждати колядників, щоб вийти на ґанок, коли вони почнуть співати, подивитись на скурати й ларви, дати щедрі дари…

Був чудовий вечір. Ще з дня ключниця Малуша з дворянками приготували в стравниці все для святкової вечері, накрили стіл і поставили страви, на сіні в куті світлиці – кашу з пшениці й ситу з меду – для померлих, що нібито злітались святкового цього вечора додому і вечеряли разом із живими.

У теремі було тихо. За вікнами рипів мороз. Скляні маленькі шибки з олов’яними оковками затягла срібна паморозь; у сінях, світлицях, стравниці горіли свічки й світильники, тягнуло теплом, пахло свіжим сіном, смачними стравами.

Під вікнами терема час від часу чувся тупіт ніг – то молодь поспішала до Перуна. Потім долинули звуки бубнів, сопілок, гудків, залунав спів. Святослав, а за ним Свенелд і Уліб, Малуша, дворяни, гридні вийшли на ґанок, щоб подивитись на танці біля Перуна.

Надворі лютував мороз… Вгорі холодним сяйвом іскрилися зорі, скрізь намело снігу, але нікому не було холодно, усі захоплено дивились на натовп, що обертався навкруг багаття, слухали крики й співи.

Бачили вони й те, як запалала сосна за Перуном, як вогняне колесо помчало в темряві, щоб збити з ніг Корочуна, і як після цього люди в скуратах і ларвах рушили скрізь по Горі…

Колядники із смолоскипами в руках наближались і до княжого терема, співали:

Добрий тобі вечір, наш славний княже, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я…

– Несіть дари! – велів княжич Святослав.

Але що трапилось? Колядники йшли вулицею до терема, весело співали і раптом зупинились, замовкли…

Від воріт з Подолу їхав великий гурт вершників, слідом за ними коні тягли кілька великих саней, поїзд замикав ще один загін вершників. Біля ґанку поїзд зупинився, вершники стали стрибати з коней, з саней почали виходити подорожани.

У жовтуватому світлі від смолоскипів видно стало вершників, які посходили з коней, тих, що вилізли з саней.

– Княгиня Ольга! – кинулись з ґанку на вулицю Свенелд, Уліб, дворяни.

Так, це була вона – княгиня Ольга, що саме в святковий вечір повернулась до Києва з далекої дороги.

Святослав пішов уперед, обняв матір. У неї було холодне, приморожене обличчя.

– З святим вечором! – звернулась до всіх княгиня.

– Здорова будь, княгинє! – в пояс вклонились їй усі.

А вже колядники наближались із смолоскипами в руках до ґанку, танцювали, показували свої страхітливі скурати і ларви,