Читати книгу - "Стів Джобс"

веселою дівчинкою-феєрверком, яка, не будучи ні нужденною, ні заляканою, знала, як упоратися зі своїм батьком, як вести з ним перемовини (й інколи перемагати) і навіть сміятися з нього. Стів жартував, що вона колись буде керувати компанією Apple, якщо не стане президентом Сполучених Штатів.

У Джобса були міцні стосунки з Рідом, а з доньками він був більш відчуженим. Як і у випадку з іншими людьми, чоловік часом зосереджував усю свою увагу на дітях, але так само часто просто ігнорував їх, коли інші питання займали його розум.

— Він зосереджувався на своїй роботі і часом узагалі не приділяв часу дівчаткам, — розповідала Пауел.

У якийсь момент Джобс зізнавався дружині, що захоплюється тим, як розвиваються їхні діти, «особливо враховуючи те, що ми не завжди можемо присвятити їм свою увагу». Це дивувало й трохи дратувало Пауел, адже вона відмовилася від своєї кар’єри, коли Ріду виповнилося два рочки, і вирішила, що хоче народити ще дітей.

У 1995 році виконавчий директор Oracle Лapi Елісон влаштував вечірку для Джобса на честь його сорокового дня народження, на яку прийшли багато технозірок і магнатів. Елісон став близьким другом Стіва й часто запрошував усю родину Джобс провести час на одній із його багатьох розкішних яхт. Рід почав називати його «наш багатий друг», що було дивовижним доказом того, наскільки його батько уникав помпезного показу багатства. Урок, який Джобс засвоїв у дні, коли захоплювався буддизмом, полягав у тому, що нерідко матеріальні маєтки радше засмічують життя, а не збагачують його.

— Майже кожен другий виконавчий директор має охоронця, — сказав він. — Вони навіть мають тих охоронців удома. То якесь схиблене життя. Ми просто вирішили, що не хочемо виховувати своїх дітей у такій атмосфері.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

ІСТОРІЯ ІГРАШОК

Баз і Вуді спішать на порятунок

Джефрі Катценберґ

«Дуже приємно робити неможливе», — сказав якось Волт Дисней. Такий підхід Джобсові подобався. Він захоплювався тим, із якою увагою ставився Дисней до деталей і зовнішнього вигляду, і вважав, що Pixar і кіностудія, яку заснував Дисней, чудово пасували одна до одної.

The Walt Disney Company надала ліцензію для Ріхаr’s Computer Animation Production System і таким чином стала найкрупнішим покупцем піксарівських комп’ютерів. Одного дня Джефрі Катценберґ, голова диснеївського кіновідділу, запросив Джобса до студій Burbank, щоби той подивився на технології, якими вони оперували. Під час екскурсії, яку влаштували йому хлопці з Disney, Джобс повернувся до Катценберґа й запитав:

— Чи Disney задоволена Pixar?

Катценберґ із повною впевненістю відповів, що так. Тоді Джобс запитав:

— Чи вважаєте ви, що ми в Pixar задоволені Disney?

Катценберґ відповів, що, на його думку, задоволені.

— Ні, ми незадоволені, — сказав Джобс. — Ми хочемо зробити з вами фільм. От тоді ми будемо задоволені.

Катценберґ виявив бажання спробувати. Він захоплювався анімованими короткометражками Джона Ласетера й безуспішно намагався заманити його назад у Disney. Тож Катценберґ запросив піксарівську команду, щоби обговорити партнерську роботу над фільмом. Коли Кетмул, Джобс і Ласетер розташувалися за великим столом, Катценберґ заговорив начистоту:

— Джоне, оскільки ти не хочеш повернутися й працювати на мене, — сказав він, дивлячись на Ласетера, — я піду таким шляхом.

Так само, як Disney мала багато спільних рис із Pixar, чимало спільного було й між Катценберґом і Джобсом. Обоє вміли бути чарівними, коли хотіли, і агресивними (чи навіть гірше), коли це відповідало їхньому настрою чи інтересам. Елві Рей Сміт, який саме збирався покинути Pixar, був присутнім на тій зустрічі.

— Мене вразило те, наскільки Катценберґ і Джобс схожі, — пригадує він. — Тирани з неймовірним даром базікати.

Катценберґ чудово знав про це.

— Усі думають, що я тиран, — сказав він піксарівському колективу. — Я і є тираном. Але я зазвичай правий.

Легко можна собі уявити, що Джобс каже те саме.

На перемовини між двома чоловіками з однаковою пристрастю, які дуже пасували одне одному, пішли місяці. Катценберґ наполягав, щоби Disney отримала права на запатентовані технології для створення анімації у 3D-форматі, які належали компанії Pixar. Джобс відмовлявся робити це і, зрештою, переміг у даному питанні. У Джобса також була власна вимога: Pixar матиме часткове право на володіння фільмом і його героями, а також змогу контролювати права на відео та можливі його продовження.

— Якщо ти хочеш цього, — сказав Катценберґ, — то ми можемо просто припинити цю розмову, і ти підеш.

Джобс залишився, поступившись у цьому питанні.

Погляд Ласетера був прикутим до того, як два міцні й «туго закручені» директори роблять випади й парирують.

— Я просто був у захоплені, спостерігаючи за тим, як Стів і Джефрі це робили, — пригадував він. — То було наче матч із фехтування. Вони обидва були майстрами своєї справи.

Але Катценберґ прийшов на матч із шаблею, а Джобс — усього лише з рапірою. Pixar перебував на межі банкрутства й потребував ухвалення угоди з Disney значно більше, ніж Disney потребувала угоди з Pixar. Крім того, Disney могла собі дозволити профінансувати всю справу, а Pixar — ні. Результатом того став договір, укладений у травні 1991 року, відповідно до якого Disney цілковито володітиме правами на картину та її героїв, контролюватиме творчий процес і заплатить Pixar близько 12,5 % доходів від продажу квитків. За Disney залишаються право (але не зобов’язання) випустити два наступних мультфільми компанії Pixar і право створити (із чи без Pixar) продовження, використовуючи героїв мультфільму. Disney могла також знищити фільм у будь-який момент, заплативши лише незначний штраф.

Ідея, яку запропонував Джон Ласетер, називалася «Історія іграшок». Вона виникла з вірування — яке Джон розділяв разом зі Стівом — у те, що предмети мають певну сутність, мету, заради якої вони створювалися. Якби об’єкти могли відчувати, то ці почуття базувалися би на їхньому бажанні зреалізувати власну сутність. Наприклад, мета склянки — тримати в собі воду; якби в неї були почуття, то вона була би щасливою у наповненому стані й нещасною, коли порожня. Сутність комп’ютерного екрану — служити засобом зв’язку з людською істотою. Сутність одноколісного велосипеду — щоби на ньому їздили в цирку. Мета іграшок полягає в тому, щоби з ними бавилися діти, і їхнім екзистенційним страхом є те, що їх можуть викинути чи відставити вбік заради нових іграшок. Тож приятельський фільм (від англ. buddy movie — піджанр художнього фільму, у якому центральне місце займає дружба між двома героями чоловічого роду. — Прим, пер.), у якому би стара іграшка об’єдналася з блискучою новою, уже містив би в собі драму, особливо коли дії розгорталися б навколо іграшок у той час, коли