Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Кора змогла взяти під контроль емоції. Глибоко вдихнула і різко відсторонилась від Себастьяна, покидаючи теплі затишні обійми. Вона витерла сльози рукавом, розмазавши по обличчю бруд та кров. Сердито шмигнула носом.

- Ти ціла? – захвилювався Чейз, побачивши в якому стані вона була. Він схопив її долоні і ніжно окреслив шорсткими пальцями контури її ранок. Кора не піддалась, зі злістю вирвала руки. – Кхм, - прокашлявся хлопець, потупивши очі. Себ підсвітив обмежений простір довкола. – Отже, я прийшов звідси, - вказав він на прохід за його спиною, - а ти – звідси, - на круглий отвір труби звідки вилетіла дівчина. – Тоді лишається тільки один варіант.

Вони разом поглянули на ще один вихід. По формі він нагадував двері. Довкола, вирізані в камені, вились завитки, а, можливо, слова. В тьмяному світлі не розгледиш. Виглядало, прямо, як запрошення, що, вже саме по-собі, було підозріло.

- Коро… - почав Себастьяна, але вона не збиралась із ним розмовляти. І, тримаючи на крижаному ланцюгу свої емоції, рушила в третій прохід. – Чекай на мене!

Вони йшли в повній тиші, яку лиш зрідка переривало шаркання чобіт. Стіни цього тунелю, на відміну від того, яким скотилась Кора, були гладкі, ніби коридор, який точно мав вивести їх до чогось значущого. Тільки питання – до чого?

- Як ти знайшла мене? – тиша. – Ти ж прийшла не сама, правда? Лорік теж тут? Сподіваюсь, ні. А от Сержу краще тут бути. Чому ви розділились? – на жодне з питань Чейза дівчина не відповіла. – Що ти бачила, коли я знайшов тебе? – Кора різко зупинилась і зиркнула на нього, нахмуривши брівки. По зашийку пробіг холодок. Себастьян не відводив погляду від її блакитних очей. – Чому ти плакала?

Відвела погляд. Чейз переривчасто вдихнув і ступив ближче. Кора позадкувала, закусила губу. Себастьян не припиняв наступати на неї, а вона відходила, аж доки не вперлась в стіну. Дівчина не знала, що він збирався зробити чи сказати. Усе перервав наростаючий тупіт лап та скрегіт кігтів по гладкій кам’янистій породі. Їхні погляди спрямувались у темряву, з якої вони щойно прийшли.

- Що за..? – Себастьян висмикнув револьвер з кобури.

- Ні! – зупинила його Кора. – Ми в замкнутому просторі, можливо, ще й зачарованому, - твереза оцінка оточення.

- Ха! Нічого. Зараз вони дізнаються, на що здатен тіньовий детектив, - в очах хлопця знову з’явилась ця іскра божевільного ризику, на вустах грала легка маніакальна усмішка.

Кора не збиралась чекати, поки те, що йшло з тіней привітається з нею. І, вибравши єдиний прийнятний для неї варіант, кинулась бігти геть тунелем.

- Дідько! Кора! – Себастьян вагався кілька секунд, та зробив вибір на користь бігу.

Що не дуже їм допомогло.

Здавалось, чим швидше вони біжать, тим стрімкіше їх наздоганяють. Страх почав накатувати хвилями, спираючи дихання та заважаючи концентруватись на тому, що було під ногами. Вже забиті м’язи та нерви в ногах Кори дали слабину. Вона навіть не зрозуміла, коли встигла перечепитись і розтягнутись на землі.

Чейз різко загальмував, випередивши дівчину. Гарчання, кігті, важке тваринне дихання – руки підкосились, не даючи встати. Себастьян підбіг до Кори і спробував її підійняти, але навіть стояти було боляче.

І тут, у тьмяному світлі нефриту, з’явилась перша голова монстра вже знайомого Корі. З коридору, хитаючись і принюхуючись, йшли все нові нюхачі. Нудота підкотила до горла, дівчина плюхнулась назад на землю. Спогади першої зустрічі з цією тварюкою миготіли перед очима – страх, бажання вижити, гаряча кров, кігті, що роздирають плоть, цвинтарні хрести.

- Коро. Чш-ш-ш… Не панікуй, дихай, - Себастьян сидів поруч, погладжуючи її по спині, це допомагало, але не сильно. Страх і був головною причиною, як нюхачі знайшли їх в цих заплутаних підземних тунелях. – Трясця! – вкотре вилаявся хлопець.

Він різко відсторонився від дівчини, а вона потягнулась до нього руками, лякаючись втратити його у темряві довкола. Страх накотив знову, нюхачі загарчали, всотуючи його, як гарний просмажений шматок м’яса, голодні вовки. Кора сфокусувалась на постаті Чейза. Пильно спостерігала за тим, як він стрибнув ближче до монстрів. Дістав маковий порошок і різким рухом розсипав його рівною лінією від стіни до стіни, а потім з його пальців зірвались зелені іскри. Іскри, які розгорілись диким, неконтрольованим полум’ям та підпалили порох, утворивши велику вогняну стіну до самої стелі.

Стіна заглушила звуки, гарчання та лязгання зубів стихли, стало світліше і спокійніше. Вогонь наче гіпнотизував, відволікав. Кора змогла зробити глибокий вдих і повільно підійнялась, тримаючись за стіну поруч. Дошкандибала до Себастьяна, що нерухомо стояв біля створеної ним вогняної завіси та дивився на свої долоні. Його очі світились яскраво зеленим, як і тоді, коли він сказав про «помилку між ними».

Дівчина глянула на зелений вогонь. Він йшов брижами. Манив різнобарвними іскорками, запрошував познайомитись. А прямо за ним біснувались, вили та гарчали монстри. Вона протягнула руку, але Чейз скрикнув:

- Ні! – він перехопив її зап’ястя, та Кора все одно зойкнула від температури його руки. На її шкірі залишились червоні відбитки пальців, наче опіки. Себастьян поставив руки на пояс і криво, зухвало всміхнувся. - Не хвилюйся крихітко, ми ж перемогли їх. Чого ти? – його вираз обличчя, манера та голос були настільки веселими і жвавими, що вона не витримала.