Читати книгу - "Земля, Ольга Кобилянська"

зо­ло­тим пас­мом із тої дрібної ха­ти­ни в ду­шу її чо­ловіка, але він у ній ли­ше жаль вик­ли­кує.

Ніколи не пе­рес­ту­пає її но­га по­ро­га ха­ти у ве­се­ло­му ліску, ніко­ли й не спи­няється но­га мо­ло­дої по­важ­ної жінки ко­ло самітнього бур­дея.

Лінія між ни­ми ніяк не мо­же виг­ла­ди­ти­ся; тут ста­нув уже жаль ма­тері до ма­тері й не ус­ту­питься ніко­ли з-поміж них.

Часом, ко­ли хлоп'я у ве­се­ло­му розбігу за Івонікою при­м­чить аж до бур­дея, ко­ли по­ба­чить йо­го ста­ра жінка, її мов на ножі щось бе­ре. І прос­тяг­ну­ла би ру­ки за ним, при­гор­ну­ла би до оси­ротіло­го сер­ця - во­но їй чи­мось бли­зьке, чи­мось рідне, чи­мось до­ро­го­го покійно­го си­на при­га­дує, та тут і кам'яніє на місці й не­ви­мов­но гіркий спо­мин по­ри­нає гост­рим но­жем у ду­шу.

Вона відіпхну­ла ко­лись сво­го вну­ка від сво­го по­ро­га, відігна­ла з матір'ю, мов со­ба­ку, що був би уже та­ким, як оцей, і огрівав за­дубнілу з жа­лю ду­шу й оси­ротілу ха­ту роз­ве­се­ляв,- а так бо­жевільний жаль огор­тав її. Са­ма всьому вин­на. Са­ма-саміська во­на. Дри­жа­чи­ми ру­ка­ми на­пов­няє ди­тині ка­пе­лю­шок лакітка­ми, на які здо­бу­вається самітня осе­ля в полі. Су­ше­ни­ми ово­ча­ми, горішка­ми, іноді й бу­лоч­кою - і відси­лає до­до­му. Нес­покійним пог­ля­дом і див­но зміне­ним зо­ром на­ка­зує ди­тині вер­та­ти ско­ро до ма­ми… Во­но вер­тається пос­луш­но пильненьким кро­ком і ущас­лив­ле­не до ма­ми, а не­щас­на здіймає грізно ку­лак і гро­зить страш­но в сто­ро­ну, де про­жи­ває той, що ви­нен її го­рю. Не­хай гос­подь пос­ту­пить із ним, як він собі на те зас­лу­жив…

Анна дри­жить над своїм хлоп­цем яко­юсь бо­яз­кою лю­бов'ю з цілої по­важ­ної, гли­бо­кої душі, що на­терпіла­ся до дна, і знає ли­ше од­ну ме­ту - ви­вес­ти ди­ти­ну свою в лю­ди. Її ко­лишнє го­ре відтво­ри­ло їй очі, і інстинк­том своїм пізна­ла жит­тя - світ. Га­рує і пра­цює від ран­ня до ве­чо­ра на здо­бут­тя за­собів до на­уки для си­на, і щось мов си­лує її відірва­ти йо­го від землі.

З нього бу­дуть лю­ди, як по­ки­не зем­лю.

Якісь інші лю­ди, як во­на, як всі ті, що ок­ру­жа­ють її, як ті, че­рез яких на­терпіла­ся стільки у своїм мо­лодім житті та що пе­ред­час­но зло­ми­ло її. Не ро­зуміє яс­но, чо­му, по якій при­чині, але відчу­ває се і щи­ро пе­ре­ко­на­на.

А Пет­ро піддер­жує її в тім.

Дрібне хлоп'я з за­ду­ма­ни­ми очи­ма своєї ма­тері йо­го мов до жит­тя відно­ви­ло. Ко­ли во­но спить, відга­няє му­хи від нього, а ру­ки йо­го, ве­ликі залізні ру­ки, пря­мо бо­яться до­торк­ну­ти дрібно­го тільця, щоб не зав­да­ти йо­му бо­лю. Во­но ж до­ро­ге. Во­но всіх зай­має. Щось має за со­бою, чим в'яже до се­бе й ке­рує…

І так тя­жать на нім надії - якісь нес­фор­мо­вані, пре­гарні, горді надії, здається, са­мих терп­ля­чих і упо­ко­ре­них - і він їх має спов­ни­ти…

Виросте - в нім про­ки­неться батьківська, ге­роїчна вда­ча, гли­бо­кий, віщий інстинкт по ма­тері,- во­ни поп­ро­ва­дять йо­го в інший світ… І він спов­нить ті надії…

Чернівці, 7 квітня 1901 р.

Notes

1

- Кру­гом нас зна­хо­диться якась бе­зод­ня, що її ви­ри­ла до­ля, але тут, у на­ших сер­цях, во­на най­глиб­ша (нім).

2

- Штив­ний - цуп­кий, зас­тиг­лий.

3

- Гоп­пляц (від нім. Ha­uptp­latz) - цент­ральне місце, го­лов­на пло­ща.

4

- Бар­да - со­ки­ра.

5

- Ґерда­ни та бод­зи­ки - прик­ра­си з на­мис­тин бісе­ру та клап­тиків ма­терії.

6

- Ма­ти храп - ма­ти на оці.

7

- Туй-туй - ось-ось.

8

- Не яло­ся - не го­ди­ло­ся.

9

- Стрій - одяг.

10

- Двірник - на­чальник гро­ма­ди, ста­рос­та.

11

- Не­хар­но - не­охай­но.

12

- Волічка - шерс­тяні нит­ки для ви­ши­ван­ня.

13

- Зіштивніле - зас­тиг­ле.

14

- На­наш­ка - хре­ще­на ма­ти.

15

- Ширінка - хуст­ка.

16

- Шов­ко­ва рікля - шов­ко­ва в різних сму­гах сук­ня без ру­кавів, з стан­ком (по­ло­ви­ною плах­ти), при­ши­тим до спідниці.

17

- Ку­та­си - ки­тиці на одежі для прик­ра­си.

18

- Гу­лящі - тан­цю­ючі.

19

- Гу­ля­ти - тан­цю­ва­ти.

20

- Бадіко - звер­тан­ня до стар­шо­го ро­ка­ми.

21

- Стрільба - руш­ни­ця.

22

- Шу­тер - гравій, щебінь.

23

- Бран­ка - при­зов.

24

- Пра­во - за­кон.

25

- Бур­дей - зем­лян­ка.

26

- Пив­ничні меш­кан­ня - зем­лян­ки.

27

- Го­род - сад.

28

- Фу­ду­ли­ти­ся - пин­дю­чи­ти­ся, гор­ду­ва­ти.

29

- Пуш­ка - бля­шан­ка.

30

- Зим­ний - хо­лод­ний.

31

- Си­вий - сірий.

32

- Трійло - от­ру­та.

33

- Га­ру­ва­ти - тяж­ко пра­цю­ва­ти.

34

- Трілер - трель.

35

- Ост­ро­та - су­ворість.

36

- Бут­ний - гор­дий, чваньку­ва­тий.

37

- Хо­сен - ко­ристь.

38

- Знеслість - гордість, пишність.

39

- Хо­ди­ти на візи­тацію - ро­би­ти обхід.

40

- Пап­ри­ка - пе­рець.

41

- Імпе­ра­тор (нім.).

42

- Військо­вий аб­шит - до­ку­мент про увільнен­ня з війська.

43

- Пу­дел­ко - ко­роб­ка.

44

- Кла­ка - то­ло­ка, спільна ро­бо­та за час­ту­ван­ня.

45

- Про­фе­сор - учи­тель.

46

- Кош­ни­ця - ве­ли­кий пле­те­ний са­рай, де су­шать ку­ку­руд­зу.

47

- Пи­за­та - пи­ка­та.

48

- Шу­ми­лин­ня - лис­тя, в яке за­гор­ну­тий ка­чан ку­ку­руд­зи.

49

- Гос­ти­нець - шлях.

50

- Склеп - лав­ка.

51

- Чічка - квітка.

52

- Гор­бот­ка - дві плах­ти, що їх но­сять замість спідниці.

53

- Цітки - ма­ленькі мідні ви­пуклі кру­жеч­ки.

54

- Роз­рив­ка - роз­ва­га.

55

- Кон­сек­вен­т­ний - урівно­ва­же­ний.

56

- Наг­лий - рап­то­вий, нес­подіва­ний.