read-books.club » Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 96 97 98 ... 108
Перейти на сторінку:
портфеля згорнену в кілька разів газету, простяг Дейву.

— Не розумію… — Дейв покрутив газету в руках. — «Вечірній Дайлерстоун». Якщо мені не зраджує пам'ять, це — напівбульварний часопис, який навіть у Монії ніхто не празнує. Навряд чи знайдеш тут хоч скількись вірогідну інформацію. Але хто передав цю газету? І що я маю з нею робити? Навіщо вона мені?

— Не впізнали? — Сміт докірливо показав на жіночий портрет посеред центральної сторінки.

— Майола?! — Дейв схопився, потім знову сів. Розгублено потер рукою чоло.

«ВОНА — ЩАСЛИВА! — кричать величезні літери. — МІСТЕР КЕЙЗ-ОЛ ПОДВОЇВ ЇЙ ПЛАТНЮ І ПОДАРУВАВ ПАЛАЦ У РІО-АЙР!»

— Цього не може бути! — вигукнув Дейв. — Це якась фальшивка, провокація! Я надто добре знаю Майолу, щоб припустити отаку…

— Ви знаєте Майолу? — Сміт зітхнув, помовчав. — Ні, друже, ви тільки пам'ятаєте її. Але й вона пам'ятає вас. Цю газету я передаю вам за її дорученням, і саме в оцей найвирішальніший в історії людства день. Гадаю, вам усе зрозуміло без пояснень.

— Щиро вдячний вам, друже! — Дейв палко потис Смітову руку. — Надзвичайно вдячний! Але скажіть: ви бачили її? Їй дуже важко?

— Я був поруч неї рік. Скажу вам, Дейв: те, що витримувала ця тендітна дівчинка, понад силу вам, мені… та, мабуть, і всім іншим. Це справжня героїня, перед якою треба схилятись. Але хай краще вона розповість сама. Сподіваюсь, цього вже не довго чекати. А зараз попрощаємось.

Сміт пішов, а Дейв усе сидів, не зводячи очей з портрета. Пояснень, справді, не треба. Як ота героїня давнього кінофільму з часів Революції, Майола офірує собою, аби врятувати життя мільйонів людей. І, може, саме в оці останні хвилини, коли…

Але навіщо думати про лихе? Майола повинна перемогти і лишитися живою. Вона не має права загинути, бо її смерть була б найстрашнішою несправедливістю, наругою над усім найсвятішим і найчистішим, що тільки може існувати в житті! Ні, ні! Вона житиме! Житиме!

Дейв повторює ці слова майже як заклинання, бо з підсвідомості наповзає розпач. Він просто-таки переконаний, що з Майолою зустрітися не доведеться, що їй саме зараз загрожує найстрашніше.

Телепатія? Безжальний аналіз дійсності? Напівдитяче забобонне прагнення припустити найгірше, щоб сталося навпаки?

Так чи не так, але якби поруч був Рум, якби йому розповісти щойно почуте…

— Професоре! — Дейв благально глянув на директора. — Чи не можна викликати «Зорю надії»? Я хотів би сказати Румові одне тільки слово: «Жива!»

— Ні, Дейв, не можна… — професор подивився на годинник, повторив: — Не можна. До того ж я переконаний, що Рум уже знає.

Так, Рум знав теж. Тільки й того, що примірник «Вечірнього Дайлерстоуна» йому вручив не соратник Майоли, а капітан «Зорі надії».

Рум прореагував точнісінько так, як і Дейв.

— Не може бути! Це фальшивка!

— Ні, Руме, це факт! — академік підійшов до нього, обійняв за плечі. — Але факти можна тлумачити по-різному. Ця газета лежала в моєму сейфі дві декади. Її передала для вас Майола.

— І ви мовчали, вчителю? — гірко запитав Рум. — Чому?

— Тому, що було зарано. А зараз саме на порі. Сподіваюсь, ви сьогодні побачите вашу кохану. Більш того, врятуєте її.

— Як, учителю? — Рум підхопився, скуйовдив волосся. — А втім, так… Вона в Уранії? Туди треба полетіти? Вже? Так чому ж ми гайнуємо час!

— Не гарячкуйте, Руме, бо… — академік усміхнувся, похитав головою. — Якщо ви такий нетерплячий, доведеться послати когось іншого.

— Мовчу. Терплю. — Рум сів, молитовно склав руки. — Слухаю вас, учителю.

— Прошу, візьміть ваш планшет. Так. Ось острів Свята. Це — ворота в Уранію і водночас абсолютно неприступна фортеця. До острова не можна наблизитись ні з моря, ні з повітря. Але десь близько двадцять п'ятої години за міжнародним часом усі захисні системи на ньому будуть вимкнені. Як розвиватимуться подальші події, скільки хвилин матимете ви для виконання завдання — невідомо. Вимагається тільки одне: вивезти з острова Свята Майолу, її подругу і… Кейз-Ола.

— Як, і його?! — вражено вигукнув Рум.

— Так. Живого чи мертвого. Краще, звісно, живого. Але будьте пильні: кажуть, він жилавий і дужий.

— Гаразд.

— І ще одне: аеродрому на острові немає. Ракетоплан доведеться посадити на воду, отож негайно викиньте з нього весь зайвий вантаж та встановіть додаткові стартові прискорювачі.

Академік помовчав, зважуючи, чи не забув ще чого. Потім підвівся, простяг Румові руку:

— Ідіть, друже. На всі приготування даю вам одну годину. Доповісте уже з кабіни ракетоплана. Ну, хай щастить вам!

Ця година збігла так швидко, що Рум і отямитись не встиг. Але з завданням вони впоралися: ракетоплан переобладнано потрібним чином.

І аж тоді Рум витяг з кишені газету з портретом Майоли, миттю вп'явся в нього очима.

«Цариця краси»… Палац у Ріо-Айр… Прозорі натяки цинічного газетяра… Яке це звичайне і звичне для кожного монійця! Юна дівчина продалася старезному багатієві? Ну, то й що ж — вона зробила непоганий бізнес, їй можна тільки позаздрити! Все продається, все — любов, талант, покликання, переконання, — аби тільки дали варту уваги ціну! І жодному з монійців навіть на думку не спало б, що оця насправді найвродливіша в країні дівчина не пнеться до багатства і влади, а жертвує всім найдорожчим, аби на їхні тупуваті голови не посипалися атомні бомби!

Дивно: Рум не відчував ні тривоги, ні неспокою. Десь там глибоко в надрах планети під островом Свята готується фінал величезної трагедії. Певно ж, там усе передбачено і розраховано до секунди. А йому лишається виконати свою, хоч і важливу, але дуже коротку роль. Тільки б не зрадили двигуни ракетоплана, тільки б не розбитися об хвилі Бурхливого океану! А все інше буде гаразд.

Ввімкнувся відеофон на пульті керування. З'явилось на

1 ... 96 97 98 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"