read-books.club » Сучасна проза » Пацики, Анатолій Дністровий 📚 - Українською

Читати книгу - "Пацики, Анатолій Дністровий"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пацики" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 96 97 98 ... 100
Перейти на сторінку:
бік, а поруч пса. Здається, що це саме той собаколюб, який ночами вештається під моїм будинком, вигулює пса, а деколи його лупцює. Риня, бачиш того підара? він б'є свого пса. Да? серйозно?! от мудак, давай його відпиздимо. Давай. Мовчки йдемо назустріч собаколюбові, той ідіот навіть не здогадується, що йому зараз буде повне Дахау. Його песик бігає між деревами, а він до нього, як завжди, гаркає: БАРС! ДО МЕНЕ! Барс і далі кладе на хазяїна болт і бігає між деревами, нюхає сніг. Собаколюб гнівається й лементує на цілу Київську. Все відбувається швидко й без шуму, як у давні добрі часи. Риня заряджає йому прямий, від чого собаколюб звалюється з ніг, я копаю його ногами, і він ніяк не може підвестися. Собак, сука не любиш! на тобі на шоб знав як тварин мучити вівця тупорила ай а–й–й кричить риня забери цього пса толя забери цього пса він мене за ногу вкусив копай його по морді по морді псюра скавулить бо я зарядив їй певно по зубах а собаколюб верещить на цілу вулицю що нас за це посадять мій брат працює в прокуратурі гав гав на тобі сука на… АХ ТИ ПІДАР ВОШИВИЙ! — кричить Риня. ДА Я СРАВ НА ТЕБЕ, НА ТВОГО БРАТА І НА ЙОГО ПРОКУРАТУРУ! ДА ЙДИ НАЖЕРИСЯ СОБАЧОГО ЛАЙНА! ТИ, ТРІПЕР ХОДЯЧИЙ! ЗАТИЧКА МИНУЛОРІЧНА! ЗАКРИЙ СВІЙ АНАЛЬНИЙ ОТВІР І НЕ ПИЗДИ! БО ЗУБИ ПОВИБИВАЮ! На, сука, на! Гав, гав! Толя, вали пса, ногами, НОГАМИ!!! Собаколюб зривається на ноги, як ошпарений, біжить уздовж вулиці і кричить: рятуйте! За метрів тридцять від нас він падає, певно, посковзнувшись, але знову підривається й навтьоки; його дебільна псюра несеться за ним і гавкає, як ненормальна. Дивимося їм услід. Дурний собака, каже Риня, ми ж того мутанта пиздили заради нього, дурний собака. Толян, якої цей пес породи, не знаєш? Хуй його знає. Мене злегка нудить, важчає голова. Хе, накрило, зізнається Риня й спльовує на землю, Толян, лови тачку. Уздовж Київської — від 15–го квітня аж до 9–ї бурси — жодної машини. Раптом Риня починає стругати посеред вулиці. Ой бля… З нього виривається фонтан за фонтаном і від цього мені стає ще гірше. Він обтирає обличчя снігом, харкає й важко сопе. Як мене накрило, шепоче Риня, як накрило. Невдовзі вдається зловити тачку, запаковую його в салон жовтої «ниви», даю водієві гроші, називаю адресу. Толян, дивиться п'яний Риня, в мене крім тебе більше нікого нема, чуєш? Толян, я тебе люблю. Да, да, любиш, сміюся я й намагаюся закрити за ним дверцята. Толян, мені так не хочеться нікуди їхати… Да, да, не хочеться. Ну, до завтра. Машина рушає й віддаляється.

Спати. Ні про що не думати. Спати. Завтра Риня їде… я не хочу про це думати. Пауза. Бляха, я не хочу про це думати! Шкода Капусту, вона його так любить, так любить… Повертаюся в квартиру, тихо, щоб нікого не розбудити, відчиняю двері, у ванній відкручую воду, гарячої, на жаль, нема, роздягаюся й запихаю голову під холодний струмінь.

27

У бурсі триндять, що Короля закрили. Якщо мєнти не приходили ні в петеу, ні до Рині на хату, значить, Король поки німий, як риба. Думаю про те, що ця лабуда, можливо, минеться, а значить, Риня даремно звалює з Тернополя. Упродовж двох пар граюся сірниками, калатаю їх у долонях, розкидаю на парту, а потім акуратно по одному збираю. Почуваюся гидотно й самотньо. Сава обертається до мене й шепоче, що Коновал повернувся додому і що мати силоміць поклала його лікуватися в дурку від наркоти. З наріків, які лежали в психлікарні, жодного не можу згадати, кому б це допомогло. Під обід до центрального навчального корпусу під'їжджає вишнева «п'ятірка» і з неї виходить капітан міліції. Не повірю, що це випадковість. Невже за Ринею? Капітан говорить із нашим мастаком, той показує на мене. Бля! Шо за біда? Мєнт підходить до мене, називає моє прізвище, ім'я, підтверджую, що це я. Мастак Ромко кидає мені маяки, тіпа, в яке гівно вляпався, я розводжу руками. Капітан запитує в нього, де він може зі мною поговорити, і Ромко веде нас в одну з авдиторій. Зачиняє за нами двері, і мєнт із ввічливого, тактовного одразу перетворюється на агресивного, злого хама. Запитує, чи я кєнтуюся з Ринею, коли востаннє його бачив, що взагалі він робить. Я кошу під дуріка, тіпа, давно не бачив, що раніше ми ходили на скачки, пардон, на дискотеку, а так між нами більше нічого особливого нема. Капітан хапає мене правою клешнею за горло й сичить, хватить пиз–діти, сопляк, хочеш, я тобі життя поламаю. Ламай, думаю про себе. Намагаюся звільнитися від його твердої руки, але він не відпускає. Пошепки, щоб ніхто не чув, він давить на мене, де ви крали й знімали куртки, де? Забери свою РУку, урод! Я нічого не крав! — вириваюся. Капітан знову мене хапає і з притиском, крізь зуби цідить, я тебе, гнида мала, рано чи пізно посаджу. Посади! — кричу йому в обличчя. Рот закрий, каже вже спокійніше. Знову запитує, хто дружить з Ринею і Королем, я відповідаю, що нічого не знаю. Капітан погрожує, каже, рано чи пізно все дізнається, чєше, яка біда на мене чекає. Я перебиваю його, перепитую, у чому моя вина. Поки ні в чому, нагло сміється він. Значить — нам нема про шо говорити, виходжу з авдиторії.

Надворі відлига. Купи снігу помітно сіріють і тануть під теплим сонцем. Під ногами мокре, неприємне чвакання, на яке не звертаю уваги. Біля світлофора, де чекаю на зелене світло, пролітає вантажівка, й на мої штани летять бризки брудного, мокрого снігу. Я лаюся, обтрушую штани й переходжу вулицю. На тролейбусній зупинці помічаю Таню, з якою навесні перепихнувся у тирі. Біля неї незнайомий штемп, мабуть, її чоловік. У Танюхи з–під пальта випинається помітний животик, вона робить вигляд, що мене не бачить. Я на неї не ображаюся, бо все розумію. Щоб у тебе все було добре, маленька. Чоловік крутиться навколо неї, постійно сюсюкає дружині на вушко, від чого вона усміхається й розгублено, а можливо, й трохи напружено стріляє очима навколо. Вказівним пальцем він лагідно

1 ... 96 97 98 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пацики, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пацики, Анатолій Дністровий"