read-books.club » Сучасна проза » Вийди і візьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Вийди і візьми"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вийди і візьми" автора Тимофій Гаврилів. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 96 97 98 ... 100
Перейти на сторінку:
чманливих прянощів, нездатних замінити справжньої страви.

Ресторан лежав на Новому масиві — частині міста, що наросла навколо текстильної фабрики, мов плід біля кісточки. Фабрика збанкрутувала, позбувшися спершу джерел сировини, потім не витримавши конкуренції з привізною продукцією, що заполонила край, наче обіцяна манна, не така вже й дешева, а згодом ще й виявилося, що ніхто нікому нічого не обіцяв. У спорожнілій, яка вже почала було занепадати, бетонній коробці оселилися представництва фірм, діагностичні центри і стоматологічні кабінети, і мовби через них мешканці міста і краю почали частіше нездужати, не завжди у змозі дозволити собі необхідне обстеження, тим паче лікування. Перший поверх займали крамниці, аптека і фотосалон — як упали заборони, мешканці міста і краю вирушили в широкий світ, допіру обмежений стінами власного помешкання, наче домашнім арештом.

У Сергія втупилися дядьки й цьотки — хто віддаленіше, хто більше нагадуючи тих, із ким колись навчався, сьорбнувши не один ківш, а кілька то й вихлюпнувши геть; дехто перетворився на карикатуру на самого себе чвертьсторічної передшини, кількох Сергій не впізнав, сприйнявши за сторонніх відвідувачів, хоча того вечора ресторан був їхній, вони танцювали і Сергій теж, і мав відчуття, що по тривалій, макабрично затяжній перерві чи то надолужує, чи досвятковує випускний, як ото ще збираються третього дня після весілля.

Його клас був зрізом життя міста і краю, кількох однокласників не було, двох уже не було в житті, одного викреслила хвороба, інший загинув — так у тирі поцілюють цяцьки (цю трагедію у мегаполісі Сходу країни висвітлювало телебачення). Гурт, в який увігнався «бентлі», не встояв, зате втримався на посаді батечко (міцненький горішок), синулькові ж присудили умовно, позаяк експерти — з третьої спроби! — довели, що бідолаха не перебував під наркотичним впливом, йому просто стало зле. Так обернене до людини, як несмаковито писало «Народне віче», дупою правосуддя вирішило продемонструвати свій гуманний, хай дещо розлізло-жирнуватий бік.

Три однокласниці пропадали на заробітках, тоді як чоловіки двох із них — удома від туги і кепських алкоголів; третя, покинувши працю й сім’ю, «прилетіла, наче на крилах» — вона ще за шкільною партою тяглась до поезії, чуттєва, чудова жінка: здавалося, зсиплеться ліпнина і виступить з мішури сентиментальність-дівчинка. Хтось був практикуючим лікарем, хтось тримав приватний кіоск, хтось навіть квіткову крамничку — хоч якими сподіваними і несподіваними були їхні ремесла, ніхто не подався в науку гризти її граніт; вони й досі мали Сергія за єдиного з-поміж них ученого. Це, здається, і все.

Додому йшли спершу втрьох, далі кавалок шляху вдвох з Анатолієм.

— Слухай, Еврика, хто вона така?

— А так, одна знайома.

— Мабуть, ти їй не байдужий, — Анатолій розповів, якого вона наробила переполоху, неабияк полегшивши йому справу. — Вогонь-жінка! Тільки-от ніяк не доберу, чому вона протягом усього процесу ні разу не з’явилася, так би мовити, персонально, у плоті й крові?

І додав:

— Про неї писали газети, а телебачення навіть демонструвало її світлину.

І тоді Сергій розповів про цидулку-лист у кишені, любовне послання його ранньої юності до дівчини, ім’я якої хтось вишкрябав на стіні в під’їзді їхнього будинку, більше нічого він про неї не знав і не довідався: а як умлівав, як шукав її по всіх усюдах! Сергій зітхнув, наче щось приємне вислизнуло від нього. Тоді Анатолій, перепитав іще:

— То як правильно: Еврика чи, може, все-таки Ерика?

— Еврика, там стояло Е В Р И К А, — Сергій і зараз ладний був заприсягтися, що саме так воно й було.

І він, якого Сергій знав винятково спокійним і задумливим, що навіть у суді, діткнений облудою лицедійства, не здатен був як слід ні розсердитися, ні обуритися, вперше так сердечно розреготався:

— Ну ти, брате, даєш!

— Знаєш що? Ти колись прийди, я покажу — воно там і досі є.

— Неодмінно.

Сергій розжився найновішою мапою, одначе й вона, як зараз же й з’ясував, не встигала за всіма новаціями — кілька назв Сергієві довелося вписати від руки, викресливши неактуальні. Тим і займався, що опановував цю заплутану географію міста, по якій можна було відчитувати його історію без жодних додаткових посібників — як місто, не покидаючи теренів, рухалося то трішки на північ, то трішки менше на південь, то доволі суттєво на захід, то ще далі на схід, за Сергієвої пам’яті були навіть вулиці Космічна й Арктичної експедиції, яких тепер уже не було: останнім часом історія скорочувалась, як шагренева шкіра; наче слимак, до якого торкнулись; наче воно вернулося з далеких виправ, з-за морів-океанів, з мандрівок до інших планет і сусідніх континентів, збагнувши, що найважливіша подорож — до себе, одначе й наодинці з собою не мало спокою, бурлило і нуртувало — тих, кого одні мали за героїв, інші вважали розбійниками, тоді як одні торочили про велич духу, інші, мов наперекір, про зарізяцтво, так що всякчас виходило, що на тих, котрі правили одне, обов’язково знаходилися такі, які заводили геть протилежної. Хтось називав це демократією, хтось балаганом, якийсь субтельний часописець — шуканням істини. Попри те, що з того приводу не було згоди ні в сім’ї, ні в суспільстві, далі ліпилися вареники, їздив, щоправда, з перебоями, транспорт і бамкали, скликаючи до вечірні, дзвони.

Сергій ходив і звіряв, на деяких вулицях не було вже старих таблиць, від яких залишився лише прямокутний слід, наче відтиск, ані ще нових, так що не було зрозуміло, де вилізло на світ Божий звичайнісіньке нехлюйство, а де вулицю щойно оце знову переназвали.

Так прогулювався від перехрестя до перехрестя, від кварталу до наступного, і вже була пора рухатись далі, але він не йшов, застрявши на одній і тій самій вулиці, назву якої затямив за ці півгодини так, що прорік би й посеред ночі, як отченаш. І ось на цій вулиці він, ладний уже завернути за ріг, випадково зустрів Настю Кушнір — ту саму, з якою верталися з Анатолієм після вечірки. Так Сергій довідався, що Настя працює на двох роботах:

1 ... 96 97 98 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вийди і візьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вийди і візьми"