Читати книгу - "Король стрільців"

Справжньою прикрасою фестину була духова оркестра, зложена з тридцяти Слонів. Вони так завзято дули в труби, аж листя з дерев облітало. Танцювала переважно сама молодь: Малп'юки з Малпами, надуті Гусаки з Гусками, напиндючені Індики з Індичками. Танцювальні пари любувались в побільшій часті в модерних і штудерних танках, в усяких там фокстротах-свінґах. З жалем треба ствердити, що молодь вже потрохи забуває традиційні, стародавні танки. Лише вряди-годи дехто зі старшого громадянства пригадає молодим, що такі танки були колись на світі. Так і тепер один підстаркуватий вже Медвідь, що вважав себе потрохи театральним артистом, бо виступав колись в цирку «Кроне», попросив оркестрантів, щоб заграли для нього сольо — гопака. Гопак випав на славу, хоч і під час присядів літній танцюрист спіткнувся та бебехнув на публіку, трохи при цьому не розмісивши пані їжачихи. Це дало відтак притоку панові їжакові, зроду гострокільчастому на язик, кепкувати з Медведя, що той перед своїм виступом чи не задовго засидівся в буфеті…

А скільки то на фестині всяких-превсяких розваг, несподіванок!.. Тут, наприклад, пан професор Вовк, відомий га ввесь світ знавець астрономії, поставив люнету й показує цікавій публіці горбки на Венері. Тамечки пан Лис, звичайно, комбінатор, зорганізував на боці, здалека від зорких очей поліції, гру в «пара-не-пара».

Та вже неправдоподібний натовп зібрався біля клітки, в якій показують живу людину! Зрозуміло, що близько до клітки підступають лише щовідважніші. Більшість публіки має оправданий страх і стоїть осторонь, хоч і пан Орангутанг, власник нього поплатного підприємства, запевняє всіх, що боятись нічого. Людина, каже він, лише тоді небезпечна і може заподіяти багато лиха, коли в її руках опиняться всякі шкідливі цяцьки та іграшки, наприклад — атомова бомба. А так, голіруч, людина зовсім слабосила, її розтопчеш, гей муху. А втім, людська істота, що сиділа в клітці, була, мабуть, жіночої породи, бо раз у раз зиркала в дзеркало та стригла очима до пана Орангутанга і взагалі виконувала безліч комічних жестів, що розвеселювали публіку до сліз.

Що не кажіть, а теорія про походження малпи від людини таки має деякі підстави правдоподібности.

— Увага! Увага! Говорить радіо!

Очі, вуха, роги, рила і пащеки всієї публіки повертаються до гучномовця. Головний спікер радія, пан Пугач, просить шановне громадянство зібратись на стадіон, де незабаром відбудуться спортові ігрища, а відомий легкоатлет Цап-Цапенко попробує здобути мистецтво области у скоку надовжінь.

Оркестра перестає грати, танцювальна площа, буфет і в місця розваги вмить порожніють, а публіка, ревучи, мекаючи, гавкаючи й кудкудакаючи, котиться повінню на стадіон. Тут, на «зелених трибунах», уже заздалегідь розсілось різнородне та голосне птаство, а вже найбільше Горобців, Шпаків, Костогризів і Посмітюхів.

На майдані велика метушня: скрізь увихаються газетні кореспонденти — Качки і Сороки, фото- й кінорепортери Коти, задравши хвости, скачуть, гей опарені, з кілка на кілок, з гілки на гілку і фотографують та накручують все, що попаде їм на плівку. На почесній трибуні з повагою засіла колегія суддів з обласного звіринця, під проводом Боа-Констріктора, заслуженого майстра спорту та бувшого мистця в ломанні костей.

— Змагуни, на старт! — залунало в радіо.

Публіка трохи втихомирилась — почалась Олімпіяда. Перший скочив Дикий Віслюк, але рекорду не побив. Відтак стартував один чужосторонній змагун з англійської зони — напів Пес, а напів Баран, але теж без успіху. Нарешті заграли труби, загриміли бубни — і на старт виступив славний мистець та першун Цап-Цапенко!

Публіка так і ахнула! Очі всіх красунь, льорнетки всього жіноцтва, фото- й кіноапарати всіх репортерів скерувались на того расового й чистокровного спортсмена. Він стояв у повній своїй мужеській красі, немовби вилитий з шляхетного металу, він купався в золотих проміннях сонця, він чарівно розкрячив стрункі чотири ноги і гордо помахував задертим угору хвостом.

Головний суддя дав знак, побічний махнув хоруговкою, — і публіка затаїла дух у грудях!.. Батечки ви мої! Що то значить, коли скаче справжній мистець! Аж серце вам росте! Як граціозно він тримає голову, а як хвіст, а як ратиці! Він летить в повітрі, наче риба! Направду незабутня картина.

Скочив наш мистець раз — не повезло. Скочив удруге — ледь-ледь хибло, може на волосинку. Та розігнався, скочив утретє — Слава! Слава! — залунало в гучномовцеві. Обласний рекорд побитий!.. Сам головний суддя, пан Боа-Констріктор, не втерпівши, скочив з трибуни й особисто простягнувся, як довгий, на стадіоні, щоб провірити, чи це відповідає дійсності.

І справді: обласний рекорд скоку надовжінь побито на один і три чверті мишачого хвоста! Радість, що запанувала тепер серед публіки, важко описати. Так само годі передати словами той несамовитий рев, що піднявся на стадіоні. Тридцять Слонів підняли вгору труби і заграли тріюмфальну фанфару. Прекрасні Телиці, Ослиці і Кози облягли звідусіль гордого переможця, а найкраща з них подала йому чудову китицю квітів, яку наш переможець чи то від зворушення, чи то, бува, проголоднівши, зараз таки зі смаком схрупав. Фотографи знімали його з усіх боків, спереду і ззаду, кіноапарат тріщав безуговку. Мистець области був примушений мекнути кілька слів до мікрофону, а також зволив дати коротке інтерв’ю представникові ґазети «Голос Рогатої Худоби».

— Я дуже радий, — сказав наш переможець, — що мені вдалося так далеко скочити. Якби мені було не вдалося так скочити, то я не був би такий радий. Якби я був ліпше потиснувся, то скочив би ще дальше. Та нічого! Іншим разом потиснуся ліпше й скочу дальше — на славу рідного спорту.

Ці знаменні слова були відтак передруковані всією тваринною пресою.

Ввечері тієї ж самої днини відбулося в одному першорядному хліві врочисте прийняття в честь нового мистця. Зібралася сама товариська еліта, тому їсти й пити було хоч розпережися. Відмукано, відрохкано, відгавкано та відквакано багато тостів і промов. Мистцеві признали в нагороду півтори копи капусти, а кромі