Читати книгу - "Замогильні записки"

Присутність Наполеона поблизу берегів Італії, що бачила його перші кроки до слави і зберігала пам’ять про нього, була джерелом загального збудження. По сусідству правив Мюрат; друзі таємно чи явно відвідували Наполеона у вигнанні; побували в нього мати і сестра, принцеса Поліна; незабаром чекали прибуття Марії-Луїзи із сином. Жінка з дитиною і справді приїхала; під покровом найглибшої таємниці її було відправлено на відлюдну віллу в найвіддаленішому куточку острова: на землі Огігії Каліпсо говорила Одіссею про свою любов, а він, не слухаючи, вигадував способи перемогти суперників. Перепочивши день, північний лебідь і його дитина знову рушила у плавання, і незабаром їх білий ялик досяг Байських миртів.

Якби ми були менш довірливі, ми швидше розпізнали б наближення катастрофи. Дуже близький був Бонапарт до своєї колиски і до підкорених ним земель; щоб живцем поховати його, потрібний був острів десь далі, загублений серед морських просторів. Незбагненно, як могли союзники сподіватися, що зуміють дати Наполеону науку вигнання на берегах Ельби: невже вони не розуміли, що, зважаючи на Апенніни, вдихаючи пороховий гар Монтенотто, Арколе і Маренго, поблизу Венеції, Рима і Неаполя, трьох прекрасних своїх бранців, він не встоїть перед могутньою спокусою? Невже вони забули, що він схвилював спокій багатьох країн і всюди залишив прихильників і боржників, готових стати його спільниками. Неласка долі і жага помсти розпалювали його честолюбство, уражене, але незломлене: коли князь пітьми побачив на краю створеного всесвіту людину і світ, він присягнувся знищити їх.

Декілька тижнів страшний бранець стримував свій порив. У гігантському історичному фараоні, який метав цей геній, ставкою була фортуна або царство. Навколо кишіли люди, подібні до Фуше або Гусмана де Альфараче. Великий актор здавна віддав мелодраму на відкуп своїй поліції, а собі залишив роль у високій трагедії: його потішали пересічні жертви, що зникали в люках його сцени.

За перший рік епохи Реставрації бонапартисти, у міру того, як зростали їхні надії і ставало все очевиднішим безвілля Бурбонів, переходили від простих побажань до дій. Коли інтрига дозріла за межами Франції, вона проникла і всередину країни: змова стала дійсністю. З легкої руки пана Феррана пан де Лавалетт вів листування: кур’єри, перебуваючи на службі у монархії, доставляли адресатам депеші, що служили справі Імперії. Ніхто й не думав ховатися: карикатуристи зображали орлів, що влітають у вікна королівського палацу, та індиків, що виходили з його дверей! «Жовтий» або «Зелений» карлики говорили про те, що в Канні нині розвелося безліч качок. Попередження лунали з усіх боків, але ніхто не сприймав їх серйозно. Швейцарський уряд даремно хвилювався, повідомляючи французького короля про підступи Жозефа Бонапарта, який оселився в кантоні Во. Якась жінка, що приїхала з Ельби, розповідала якнайдокладніше про все, що відбувається в Порто-Феррайо: поліція кинула її до в’язниці. Всі свято вірили, що Наполеон не посміє нічого зробити до закінчення конгресу, та й узагалі погляди його звернені на Італію. А інші, ще далекоглядніші, палко бажали, щоб маленький капрал, людоїд, бранець, висів на французькому березі: ось тут і трапилася б нагода покінчити з ним назавжди! Пан Поццо ді Борґо запевняв учасників Віденського конгресу, що злочинця повісять на першому ж дереві. Маючи в своєму розпорядженні деякі документи, можна було б неспростовно довести, що вже в 1814 році дозріла військова змова, що готувалася паралельно із змовою політичною, яку князь де Талейран, з намови Фуше, вів до успішного завершення у Відні. Друзі Наполеона писали йому, що, коли він не поквапиться повернутися, його місце в Тюїльрі займе герцог Орлеанський: вони гадають, ніби це одкровення пришвидшило висадку імператора. Не сумніваюся, що подібні інтриги затівалися, але не сумніваюсь я і в тому, що справжньою причиною, що спонукала Бонапарта до втечі з Ельби, була природа його генія.

Тим часом підняли повстання Друе д’Ерлон і Лефевр-Денует. Кількома днями раніше я обідав у маршала Сульта, призначеного 3 грудня 1814 року військовим міністром; якийсь дурень розповідав за столом про життя Людовіка XVIII в Хартвеллі; маршал слухав і після кожної фрази примовляв: – «Це увійде в історію!» – «Його Величності приносили пантофлі». «Це увійде в історію!» – «У пісні дні король випивав перед сніданком три сирі яйця». – «Це увійде в історію!» Відповіді Сульта вразили мене. Коли уряд не має твердого опертя, кожна не надто вимоглива людина стає, зважаючи на заповзятливість характеру, на чверть, наполовину чи на три чверті змовником; вона не владна у своїй долі; обставини породили більше зрадників, ніж переконання.

Несподівано телеграф сповістив сміливців і маловірів про висадку героя: Monsieur кинувся до Ліона разом з герцогом Орлеанським і маршалом Макдональдом і незабаром повернувся. Маршал Сульт, викритий у Палаті депутатів, 11 березня був замінений на герцога де Фельтра. Військовим міністром Людовіка XVIII, що розпочав боротьбу з Бонапартом у 1815 році, став той самий генерал, який був останнім військовим міністром імператора в 1814 році.

Крок, зроблений Наполеоном, був нечувано зухвалим З політичної точки зору його слід розглядати як непростимий злочин і грубу помилку Наполеона. Імператор знав, що ні монархи, які ще не покинули Відень, ані Європа, яка ще залишалася при зброї, не потерплять його відновлення на престолі: здоровий глузд мав підказати йому, що навіть у разі перемоги успіх його буде короткочасний: своєму бажанню знову з’явитися на сцені він приніс у жертву спокій народу, який не шкодував для нього ні крові, ані грошей; він віддав на поталу вітчизну, якій був зобов’язаний усім своїм минулим і всім своїм майбутнім. Його фантастичний задум був пройнятий лютим егоїзмом, страшною відсутністю вдячності і великодушності щодо Франції.

Все це правильно, якщо думати з погляду практичного, слухаючись не розуму, а нутра, але істоти, подібні до Наполеона, керуються іншими міркуваннями; ці прославлені створіння йдуть особливим шляхом: комети описують криві, що не піддаються обчисленню; вони ні з чим не пов’язані, на перший погляд ні до чого не придатні; якщо їм трапляється планета, вони знищують її і зникають у небесній безодні; закони їх існування відомі самому лише Господу. Незвичайні особистості роблять честь людському розуму, але не визначають правил його буття.

Отже, Бонапарта підштовхнули до рішучих дій не так неправдиві повідомлення друзів, як наполягання його власного генія: він почав хрестовий похід за свою віру в самого себе. Великій людині недостатньо народитися, треба ще й померти. Хіба