Читати книгу - "До побачення там, нагорі"

справила на неї жодного враження. Але він був батьком її дитини — це їх насамперед пов’язувало. І за кілька тижнів до пологів у неї не було найменшого бажання зіткнутися з новими труднощами — їй хотілося спокою. Анрі не був їй потрібен, але як чоловік у такий момент він може бути корисним.

Вона спитала, що трапилося.

— Справи... — уникливо відповів той.

Пан Перікур також так казав, коли не хотів щось пояснювати. «Це все справи», що означало: цим усе сказано. Слова чоловіка. Зрозуміліше не буває.

Анрі підвів голову, стиснув губи. Мадлен все ще вважала його дуже вродливим. Як він і сподівався, вона наполягла:

— У чім річ? — сказала вона наближаючись. — Що там знову?

Він відважився на зізнання (ризиковано, але мета виправдовує засоби).

— Мені потрібна допомога твого батька...

— У чому? — захвилювалася вона.

Анрі змахнув рукою — довго пояснювати...

— Авжеж, — вона скривила губи. — Пояснювати — складно, а просити мене втрутитися — просто...

Як людина, розчавлена обставинами, Анрі подивився проникливо, він знав: такий погляд особливо діє на жінок. Це йому завжди допомагало...

Якби Мадлен наполягала, Анрі знову їй би збрехав (адже він постійно брехав, навіть якщо в цьому не було потреби, — така вже була натура). Вона провела долонею по його щоці. Навіть коли хитрує, і тоді він гарний, ця пелена приреченості робила його молодшим, підкреслювала його тонкі риси...

Мадлен на мить задумалася. Вона ніколи особливо не прислухалася до свого чоловіка, навіть спочатку, бо вибрала його не за красномовність. Але в період вагітності його слова умить випаровувалися з уваги. Поки він отак удавав із себе приреченого і стривоженого, вона уявляла, який він вправний зі своїми коханками. Вона дивилася на нього з розсіяною ніжністю, як ото дивляться на чужих дітей. Він був такий гарний... Вона хотіла би, щоб син був на нього схожий. Нехай лицемір, але який же вродливий, Господи...

Вона вийшла з кімнати, так нічого й не сказавши, легенько посміхаючись кожного разу, коли дитина починала вовтузитися. І відразу подалася в апартаменти свого батька.

Пан Перікур завжди був діяльний. Але відтоді як задумався про смерть свого сина, він часто залишався удома. З роботи повертався раніше, а виходив пізніше.

Була десята ранку.

Він відразу упізнав манеру доньки стукатися в двері. Перікур підвівся, пішов їй назустріч, поцілував у лоба (посміхнувся, подивившись на її живіт — усе нормально?). Мадлен легенько скривилася — коли як...

— Тату, я хочу, щоб ти вислухав Анрі, — сказала вона. — У нього — непереливки.

Від однієї згадки про зятя Перікур випнув груди.

— Він не може самостійно вирішити свої проблеми? Про які труднощі йдеться?

Мадлен знала більше, ніж думав Анрі. Але недостатньо, щоб пояснити батькові.

— Йдеться про той урядовий тендер...

— Знову?

У голосі пана Перікура з’явилися сталеві нотки. Так він говорив, коли йшлося про його принципову позицію, тоді ним було складніше маніпулювати. Залізний характер.

— Я знаю, що ти його не любиш, тату... Ти вже мені казав...

Вона говорила спокійно, навіть злегка посміхаючись. Зазвичай вона ніколи нічого не просила, тому виклала свій головний козир:

— Прошу тебе, тату, прийми його.

Тепер їй тільки залишалося виразно покласти руки на живіт. Але батько вже погодився, зробивши знак: гаразд, нехай зайде...

Пан Перікур навіть не зробив вигляд, що працює, коли зять постукав у двері. Анрі побачив, як його тесть сидів, ніби на престолі, за своїм робочим столом, як Бог Отець. Дистанція, яка віддаляла його від крісла відвідувачів у протилежному кутку кімнати, була безконечною. Анрі зібрав усі свої сили, мужність. Чим складнішими були перепони, тим нестримнішим він ставав (зараз він міг би вбити будь-кого). Але в цей день той, кого він сам волів би відправити на ешафот, був йому потрібен. І ця субординація була для нього ненависною.

Вони обоє з презирством поринули у війну, ще не встигнувши як слід познайомитися. Пан Перікур привітався з зятем лише недбалим кивком голови. Анрі відповів тим же. З хвилини їхньої першої зустрічі кожен вичікував моменту, коли можна буде взяти гору, — шальки опускалися то в один бік, то в інший. Як тільки Анрі спокусив його доньку, Перікур наполіг на шлюбному контракті... Коли Мадлен наодинці сказала батькові про свою вагітність, Анрі не удостоївся бути присутнім при цій сцені, і тим самим було поставлено тверду крапку. Проблеми Анрі минущі, а от дитина Мадлен залишиться. І це народження зобов’язує пана Перікура допомогти йому.

Анрі криво посміхнувся, зрозумівши думки свого ­тестя.

— Отже, про що йдеться? — спитав той сухо.

— Ви можете замовити слово перед міністром пенсійних виплат? — спитав Анрі стримано.

— Звичайно, це мій близький друг.

Пан Перікур якусь мить мовчав.

— Він мені багато чим зобов’язаний. Можна сказати, професійний борг. Історія досить давня, але йдеться про збереження його репутації. Коротше кажучи, міністр — піді мною...

Анрі навіть не сподівався на таку швидку реакцію. Діагноз було поставлено ще раніше, ніж передбачалося. Пан Перікур мимохіть підтвердив це, опустивши очі на підлогу.

— Анрі, про що йдеться?

— Дрібничка... Це...

— Якщо це дрібничка, нащо тоді турбувати міністра? І мене?

Анрі любив такі моменти. Противник буде відбиватися, пробуватиме загнати його в глухий кут, але зрештою таки поступиться. Якби у нього був час, він би ще потяг цю розмову, але справа була термінова.

— Треба поховати звіт, який стосується моїх справ. Він