Читати книгу - "Дотик"

— Мені приємно, що ти нарешті з ним порозумілася. Ага, а ось і чай! — вигукнула Рубі, коли до кімнати зайшла Квітка Персика з тацею. — Знаю, Елізабет, тобі зараз ніколи, але однаково сідай. Я вмираю від спраги — ніхто за кордоном не може заварити пристойного чаю. Ну, окрім як у Англії, але то було досить давно.

— Ти трохи поповнішала, — зауважила Елізабет.

— І не нагадуй! Це все через оту кондитерську смакоту з кремом, яку виробляють на континенті.

Запала нетривала тиша, яку перервала Елізабет.

— А що ти від мене ховаєш, Рубі?

Рубі отетеріло витріщилася на неї.

— Ховаю? То ти стала надто підозрілою.

— А може, ти краще скажеш мені?

— Та це Александр, — неохоче відповіла Рубі.

— А що Александр? Він хворий?

— Александр? Хворий? Анітрохи! Ні, просто він змінився.

— На гірше. — В устах Елізабет ця фраза прозвучала як твердження, а не як запитання.

— Явно на гірше. — Рубі скривилася, допила чашку і налила нову. — У нього завжди була схильність до зарозумілості, але не настільки, щоб я не могла з цим примиритися чи впоратися. Вона йому навіть личила і не була позбавлена певного шарму. Інколи я заслуговувала на те, щоб мене поставили на місце, давши ляпаса. — Вона захихотіла. — У переносному сенсі, звісно. Хоча колись я таки дала йому ляпаса сама!

— Та невже? При мені чи до мене?

— До тебе, але не намагайся змінити тему. Зараз він запанібрата з промисловими баронами та політиками найвищих щаблів влади — «Апокаліпсис Ентерпрайз» поширило свій вплив повсюдно. Йому наверзлося на думку, що… хоча точніше було б сказати так: він потрапив під вплив досить огидної та страшної публіки.

— Якої публіки?

— Його побратимів-олігархів. Тобі ще не доводилося зустрічатися з цією жорсткою компанією, люба! Їх нічого не турбує, окрім заробляти гроші, гроші і гроші, тому вони по-свинськи поводяться зі своїми працівниками і вдаються до всіляких огидних прийомів, щоб обмежити так званий «робітничий рух» — ну, профспілки і все таке.

— А я й не думала, що Александр виявиться вразливим до таких поглядів, — повільно мовила Елізабет. — Він завжди пишався тим, що шляхетно поводиться зі своїми працівниками.

— То було колись, — похмуро мовила Рубі.

— Ой, Рубі, він ніколи таким не стане!

— Я не впевнена. Біда в тому, що життя стає важчим і всі бізнесові структури починають це відчувати. Серед багатіїв побутує думка, що все це — через одну книгу, яка нещодавно вийшла друком в Англії, — по-німецьки вона зветься «Дас Капітал». У ній три томи, але було перекладено лише перший, і цього цілком вистачило, щоб пустити цапа в город, якщо я правильно розумію Александра та його дружків.

— А про що ця книга? Хто її написав? — спитала Елізабет.

— Вона — про те, що називається «міжнародним соціалізмом», а її автора звуть Карл Маркс. Здається, там іще є якийсь чолов’яга, що має відношення до цієї книги, але я забула його ім’я. Як би там не було, але автор проклинає багатих, особливо — промисловців, а також щось таке, що зветься, як його… ага — капіталізм. Ідея автора полягає в тому, що багатство треба розподіляти рівномірно, щоб не було ні багатих, ні бідних.

— Не можу уявити собі, щоб так колись стало, а ти?

— Ні, люди є надто різними. У книзі йдеться, що робоча людина зазнає безсоромної експлуатації, і є заклик до соціальної революції. Робітничий рух вчепився за це вчення, як втопельник — за соломинку, і представники профспілок навіть подумують про участь у політиці.

— О Господи, — спокійно мовила Елізабет.

— Я поділяю твій настрій, Елізабет, але біда в тому, що Александр та його дружки, здається, сприймають усе це дуже серйозно.

— То все там. А тут, удома, де його справжнє місце, Александр швидко заспокоїться.

Лі був проти нових настроїв Александра. Йому не треба було вислуховувати матір, щоб дізнатися, що Александр змінився; він сам це побачив, коли вони — на превелику радість Лі — йшли від шахти до цехів, а потім — до нового заводу, де золото відокремлювалося від руди шляхом її занурення у слабкий розчин ціаніду натрію та осадження його на цинкових плитах та стружках.

По-перше, Александр постійно говорив про всесвітній занепад рівня добробуту, а по-друге, він на все дивився іншими очима, аніж раніше, — як зменшити собівартість, навіть якщо це шкодило якості та безпеці.

— Ви не можете економити на ціанідній технології, бо це стосується безпеки праці, — сказав Лі. — Ціанід натрію — смертельно токсична речовина.

— Так, якщо вона має високу концентрацію, але не при одній десятій процента, мій любий молодий чоловіче.

Лі закліпав очима. Александр ставився до нього зверхньо та поблажливо!

— Однаково технологія починається з чистої ціанідної солі, — мовив Лі, — тому не можна кому завгодно дозволяти розмішувати розчин. Це — робота для розумних людей з високою відповідальністю, людей, яким я збільшив платню.

— Не треба було цього робити.

Отак усе і почалося. У локомотивній майстерні було забагато робітників, бо залізні коні часто потребували ремонту, — чому Лі не вжив заходів і не автоматизував доставку вугілля до парових двигунів? — не було підстав списувати старі вугільні вагони з лінії Літгоу — Кінрос — Лі не помітив пошкодження в містку номер три, коли він по ньому проїжджав.

— Припини, Александре! — запротестував неприємно здивований Лі. — Щоб помітити це пошкодження, треба було оглянути місток знизу!

— Я відмовляюся повірити, що це тягне за собою необхідність капітального ремонту всієї споруди, — відривчасто мовив Александр. — Це зупинить залізницю на кілька тижнів.

— Не зупинить, якщо ми зробимо так, як пропонує Террі Самерс. Це займе максимум тиждень, до того ж ми можемо накопичити запас вугілля заздалегідь.

— Ти — гарний інженер, Лі, але до бізнесмена тобі ще далеко, — такий був вердикт Александра.

— У мене таке враження, що я потрапив до пазурів тигра, мамо, — сказав Лі Рубі, коли вони зустрілися того дня за чаркою.

— Невже він такий поганий, мій котику?

— Дуже поганий. — Лі взяв шотландського віскі замість хересу і пив, не розбавляючи. — Я знаю, що я не такий досвідчений, як він, але я не згоден з тим, що марно витратив гроші, як каже Александр. Раптом безпека праці стала неважливою. Я б іще якось погодився з цим, якби таке ставлення не загрожувало життю наших працівників, але ж воно загрожує, мамо, загрожує!

— А він — основний тримач акцій, — мовила