Читати книгу - "Нафта"

повалений надгробок лежить серед дороги. Він сидить поруч, вмостившись по-турецькому, та ще й тримає власного Боввана й звідти роздає поради, ніби якась ворожка, всім тим, хто посвячений у Культ його Наслідування. Взірець поводиться ніби якийсь Святий, отож, ніби пророк, «проповідує» нове Слово. У цю мить він стоїть просто отут — поряд з розкритою могилою, під черешневою Скинією, маючи замість обличчя сукуп усіх попів на світі, попри свій строгий мирський костюм, як ми вже бачили у II Колі, балакаючи зі своїми прихвоснями, які теж мають бридкі пики та костюми, й мовить він їм таке: «А що, є ще такі, що досі ходять з гомиками?» — він промовляє це саркастично, переможницьким, сповненим ненависті тоном, як говорить людина, яка впевнена, що за нею майбутнє. Слово, яке проповідує Взірець на IV Колі — це (за словами Божеств) Слово — Зречення.

Нотатка 71і

МЕРДА

(Видіння, розділ восьмий)

У восьмому розділі спостерігаємо за V Колом — Вулицею ххх ххх. У цьому Колі сяйво має червоно-малиновий колір. Застава з багатоповерхівок наприкінці вулиці вже скінчилася, й тепер видніються стовпи електростанції. Що ж до Скинії, то цього разу вона таки є: отам, біля молочарні. Могила, на якій здіймається Скинія, акуратно закрита, а на надгробку під сукном стоїть Бовван.

Мерда проходить повз поворот на Вулицю ххх ххх, рішуче не відпускаючи своєї хватки, котра завдяки такій сильній довірі й щирій підтримці ніби пов’язана із привітним світом навколо, в якому приймуть радо й підбадьорливо. Та його обличчя, на якому сяє привітна усмішка, починає між ластовинням укриватися блискучим потом.

Складова, яку втілює в собі похований Взірець і котрий цього разу, безсумнівно, матиме зовсім нестерпний вигляд, а отже, саме його буде показано у цьому Колі — це Удаване Благочестя[224], принаймні так це називають Божества. Отже, підсумуймо: ці еталони потворності та відворотності, інтеркласисти за зовнішністю, неврастенічно-бліді почвари, які мерзенно-несвідомо присвятили себе зреченню всього, чим вони були, молодики та підлітки у цьому Колі, навіть з певною чванливою неуважливістю демонструють чергову свою рису — удаване буржуазійне благочестя. Вони розмовляють про серйозні речі, тримаючись на відстані від випадкових свідків, не звертаються до людини, з якою не знайомі, явно дають зрозуміти, що спосіб життя сповнений гідності, франтують в анічогенькому та випраному вбранні, не дають засумніватися в тому, що не зважають на кожного, хто не дотримується правил, яких дотримуються вони, статечні люди, поважно й серйозно поручаються за своє майбутнє, ясно натякаючи на цілковиту самодостатність їхнього життя, що освітлює їх ізсередини, наче виявнене сяйво. Вони й на мить не зупиняють свого погляду на тому, хто на них дивиться.

Нотатка 71l

МЕРДА

(Видіння, розділ дев’ятий)

У дев’ятому розділі Видіння Складовою, яку втілює Взірець й яку запропоновано Наслідувати Втаємниченим, до слова, всі вони були молодими, є Гідність. Проте не людська Гідність, а буржуазійна. Про це чесно й відверто кажуть Карло, який знову відкочується назад, його Божества, чи то пак Провідники. Разом зі своєю жінкою Мерда простує вперед: вони обоє пречудово знають, що це воно за гідність така, хоча серед удавальників, безсумнівно, є й не надто вправні, ба навіть ххх. Натомість люди, котрі з’являються у Колі на Вулиці ххх ххх, на якій чітко проступає її візіонарність і яка заллята потужним ясно-червоним світлом, — прекрасні наслідувачі свого Взірця, що похований у щойно збудованій Скинії. Ця Гідність була б жалюгідним різновидом Складової з попереднього Кола, Удаваного Доброчестя, якби вона не втілювалася у плоті, замість того щоб лишатися достатньо хвастливою поведінкою через мляве й мертвотне почуття вищості. Та де там: втілена у плоті, буржуазійна Гідність стала у певному сенсі чимось на кшталт чоловічого достоїнства. У даному конкретному випадку зречення обернулося цілковитим забуттям. Взірець, від якого відступилися і який втілював чесноту людської Гідності й чоловічого достоїнства як її добре означена винятково народна форма, було замінено на Взірець, який навіть не спромігся пізнати свого попередника: він на нього взагалі не зважає. Через свою незміренну неуважливість, що відвертає цих чоловіків, яких тепер краще годують і які краще вдягаються, навіть гадки не маючи, що до них можуть ставитися як до простих та як до нижчих; вони навіть не мріють про те, щоб виявляти свою мужність за допомогою хитрості та розбою, гордості за власний довбень та власною цнотливістю, бідністю та простою зовнішністю, свавіллям злочинного життя та його Сімома Містами[225]: геть не так, навпаки, вони абсолютно й щиро впевнені, що своєю мужністю треба вихвалятися, — не задумуючи цього наперед — поводячись мало не по-інтелігентному, одягаючись, як мамії, маючи якусь манірність у поведінці, маючи якусь ххх спортивних ххх, навіть певною сором’язливістю та стриманістю, які якось по-дивному пов’язані з більшою фізичною силою та чарівнішою зовнішністю. Як ми зрозуміємо наприкінці Видіння й про що поспішають попередити Карло Божества за спиною, оця така завчена Гідність — шлях до досягнення нового виду військового високодумства. У жалюгідній, білуватій сцені Дійсності, під потужною машинерією декорацій сцени Видіння, залитого ясно-червоним світлом, насправді виднілося «гарматне м’ясо». Бідолахи мали стати військовими. Зараз ніхто ні від кого не вимагає стати військовим. (А ондечки в кінці Вулиці ххх ххх, де ясно-червоний колір починає вицвітати й блякнути, йдуть двійко солдатиків у звільненні: з-під головних уборів стирчать чуби, берети з солдатської форми вони пустотливо нап’яли на потилиці, мундир носять, наче розхристану й затаскану піжаму.) Та якщо вже наші солдати мають бути такими, як ці, то вже нехай будуть, як американські солдати. А ще краще, — як вочевидь нашіптує своїм Наслідувачам Взірець, похований у Скинії, — справжній мілітаризм, який уже підсвідомо прийняли, — це есесівський мілітаризм. Зрештою, з кого складалися «загони» СС? Ймовірно, з хлопців з народу, котрих індустріалізація трошки збуржуазила, як ось оцих двох.

Нотатка 71m

МЕРДА

(Видіння, розділ десятий)

У десятому розділі Видіння спостерігаємо за тим, як Мерда та його жінка проминають Вулицю ххх ххх. Мерда, удаючи, що анічогісінько не сталося, вільною рукою витирає своє маленьке зморшкувате, змокріле від поту чоло.

Божества кажуть Карло, що наразі вони на Колі Боягузтва (чи то пак Слабкості чи ще краще сказати Зречення, Непридатності). Бо світ, який роїться за їхніми спинами, — це світ, у якому хлопець вирішив, може, навіть того не свідомий, бо так наказував йому його Взірець, що буде сильним і ладним на все. Якби хтось сказав йому йти слідом, він би пішов, попрощавшись із рідною домівкою, аж на край світу: принаймні, допоки не набридне.