Читати книгу - "Егоїстичний ген"

розмножуються нестатевим шляхом, поміркуймо про те, як вони могли еволюціонувати. Еволюція вимагає генетичної зміни, мутації. Мутація може відбуватися під час будь-якого поділу клітин. У виду B послідовність клітин розташована широким фронтом, що діаметрально протилежно вузькому горлечку. Кожен пагін, що відламується та дрейфує геть, є багатоклітинним. Тому цілком можливо, що дві клітини в дочірньому організмі будуть більш далекими родичками одна одній, ніж будь-яка з них клітинам батьківської рослини. (Під словом «родички» я в буквальному сенсі розумію кузенів, онуків тощо. Клітини мають чіткі лінії спорідненості, і ці лінії розгалужуються, тому клітини організму абсолютно спокійно можна називати троюрідними сестрами.) У цьому вид А суттєво відрізняється від виду B. Адже всі клітини його дочірньої рослини походять від однієї-єдиної клітини спори, тому всі клітини конкретної рослини є ближчими родичками одна одній, ніж будь-якій клітині іншої рослини.

Ця розбіжність між двома видами має важливі генетичні наслідки. Розгляньмо долю нещодавно мутованого гена, спершу у виду B, а потім у виду А. У виду B нова мутація може виникнути в будь-якій клітині або пагоні рослини. Оскільки дочірні рослини з’являються завдяки відокремленню великих частин, то прямі нащадки мутантної клітини можуть опинитися в дочірніх та онукових рослинах разом з немутованими клітинами, які є доволі далекими родичками одна одній. З іншого боку, у виду А найбільш нещодавній спільний предок усіх клітин рослини не старший за спору, що дала початок життєвому циклу вузького горлечка. Якщо ця спора містила мутантний ген, то його міститимуть всі клітини нової рослини. Якщо ні, то ні. Клітини виду А будуть більш генетично однорідними всередині рослин, ніж клітини виду В (зважаючи на періодичну зворотну мутацію). У виду А окрема рослина буде одиницею з генетичною ідентичністю, вартою називатись індивідом. Рослини ж виду B матимуть меншу генетичну ідентичність та менше право називатись індивідом, ніж їхні колеги з виду А.

Це не сама лише проблема термінології. За умов періодичних мутацій не всі клітини рослини виду B керуватимуться однаковими генетичними інтересами. Гену в клітині виду B буде вигідно сприяти розмноженню його клітини. Він не обов’язково зацікавлений у розмноженні його «індивідуальної» рослини. Мутація зменшить імовірність генетичної ідентичності клітин всередині рослини, тому вони не співпрацюватимуть між собою на повну силу, виробляючи органи та нові рослини. Природний добір діятиме серед клітин, а не «рослин». З іншого боку, у виду А всі клітини самої рослини імовірно матимуть однакові гени, бо розділити їх могли лише нещодавні мутації. Тому вони чудово співпрацюватимуть у виробництві ефективних машин для виживання. Клітини різних рослин більш імовірно матимуть різні гени. Зрештою, клітини, що пройшли крізь різні вузькі горлечка, можна розрізнити за всіма мутаціями, крім нещодавніх, — тобто, за більшістю кількістю. Тому добір оцінюватиме конкурентні рослини, а не конкурентні клітини, як у виду B. Відповідно, можна сподіватися на роль свідка еволюції органів та пристосувань, що служать усій рослині.

До речі (спеціально для тих, хто цікавиться цим професійно), тут простежується певна аналогія з міркуваннями щодо групового добору. Певний організм можна вважати «групою» клітин. За умови, що вдалося б знайти якісь засоби підвищити співвідношення міжгрупової мінливості до внутрішньогрупової, можна було б запустити певну форму групового добору. Саме спосіб розмноження виду А і має ефект підвищення цього співвідношення, тоді як спосіб виду B має абсолютно протилежний ефект. Між «вузьким горлечком» та двома іншими ідеями, що домінують у цьому розділі, існують також подібності, які можуть бути показовими, але я їх не розглядатиму. По-перше, ідея про те, що паразити співпрацюватимуть зі своїми господарями саме так, як це сприятиме тому, що їхні гени передаватимуться наступним поколінням у тих самих репродуктивних клітинах, що й гени господарів, — протискаючися крізь те саме вузьке горлечко. І, по-друге, ідея, що клітини організму зі статевим розмноженням співпрацюють між собою лише через скрупульозну неупередженість мейозу.

Підіб’ємо підсумки. Ми знайшли три причини, чому життєвий цикл вузького горлечка зазвичай сприяє еволюції організму як дискретного та унітарного носія. Їм можна дати відповідні назви: «ставати до креслярської дошки», «точний часовий цикл», а також «клітинна однорідність». Що було першим, життєвий цикл вузького горлечка чи дискретний організм? Мені хотілося б думати, що вони еволюціонували разом. Загалом я підозрюю, що важливою, визначальною рисою певного організму є саме те, що він становить одиницю, яка починається та завершується одноклітинним горлечком. Якщо життєві цикли перетворюються на вузькі горлечка, жива матерія, здається, неминуче пакуватиметься в дискретні унітарні організми. І чим більше ця жива матерія пакуватиметься в дискретні машини для виживання, тим більше клітини цих машин для виживання зосереджуватимуть свої зусилля на тому особливому класі клітин, яким призначено переправляти їхні спільні гени крізь вузьке горлечко до наступних поколінь. Ці два явища — життєвий цикл вузького горлечка та дискретний організм — ідуть поруч. Еволюція одного сприяє еволюції іншого. Вони зміцнюють одне одного подібно до того, як взаємно міцнішають почуття чоловіка й жінки за час тривання їхнього роману.

«Розширений фенотип» — доволі товста книга, і її ідеї не так просто втиснути в один розділ. Я був змушений застосувати тут стислий, радше інтуїтивний, навіть імпресіоністський стиль. Тим не менш, сподіваюся, що мені вдалося допомгти читачам відчути смак самої аргументації.

Хочу закінчити коротким маніфестом, підсумком усього погляду на життя з погляду егоїстичного гена/розширеного фенотипу. На моє глибоке переконання, він підходить для усіх живих істот у Всесвіті. Основною одиницею, головним рушієм усього життя є реплікатор. Реплікатором можна назвати будь-що у Всесвіті, що створює свої копії. Реплікатори з’являються, головним чином, випадково, як наслідок зіштовхування між собою менших частинок. Одразу після своєї появи реплікатор здатен породжувати нескінченно велику кількість своїх копій. Проте жоден процес копіювання не ідеальний, і популяція реплікаторів згодом починає долучати різновиди, що відрізняються один від одного. Деякі з цих різновидів втрачають здатність до самореплікації, і після того, як вони припиняють існувати, уривається весь їхній рід. Інші можуть все ще реплікуватися, але менш ефективно. Натомість, ще інші оволодівають новими вивертами, стаючи ще кращими самореплікаторами, ніж їхні попередники та сучасники. Саме їхні нащадки починають домінувати в популяції. З часом світ наповнюється найбільш ефективними та оригінальними реплікаторами.

Поступово постають дедалі більш вигадливі способи ефективної реплікації. Реплікатори виживають не лише завдяки власним властивостям, але й власному впливові на світ. Цей вплив може і не бути прямим. Потрібно лише, щоби, врешті-решт, цей вплив, яким би звивистим та не надто безпосереднім він не був, викликав зворотну реакцію та сприяв успіхові реплікатора у справі самокопіювання.

Успіх реплікатора в світі залежатиме від того, що це за світ, — а саме від передумов його виникнення. Одними з найважливіших цих умов будуть інші реплікатори та їхній вплив. Подібно до англійських та