Читати книгу - "Розколоте небо"

збудованій ченцями дерев’яній церкві були поселені двісті сімдесят п’ять жінок-людоїдок і навіть дівчатка десяти років. Серед них була Улянида, добра, кумедна, прозорлива, яка бачила майбутнє, але так і не зрозуміла, що з нею трапилося, хоча прожила ще рік. Але Варя знала, що всі її віщування справдилися.

Варя не знала і не могла знати, що Кузьма Петрович Щербак згине в Соловецькому таборі, при вході в який на залізній брамі красувався напис «Залізною рукою заженемо людство до щастя», а у його дружини Марії не витримає серце від допитів у НКВС. Але Варя знала, що Щербака ще довго будуть із вдячністю згадувати ті, чиї життя врятували харчі, роздані чоловіком.

Варя не знала, що Федора Чорножукова і його дружину Оксану наздоженуть кулі при спробі втечі.

Варя не знала, що у смерті Михайла не було вини батька, але знала: до скону дорікатиме собі, що не пригостила бабусю перед смертю варениками.

Варя не могла знати, що син Одарки стане льотчиком і все життя намагатиметься знайти хоча б якийсь слід матері, але не знайде.

Оксанка закінчить медичний інститут і отримає направлення у Підкопаївку, проте Варя не впізнає у молодій приємній лікарці доньку сестри Ольги.

Вона ще не знала, що бачить старого Данила востаннє. У грудні тридцять четвертого року він буде у Харкові, в Оперному театрі, серед таких, як він, бандуристів і лірників на З’їзді народних співців Радянської України. Нещасних сліпців під приводом поїздки до Москви повантажать в ешелони, але темної ночі вивезуть у лісосмугу на околиці Козачої Лопані, і загін особливого відділу НКВС УСРР розстріляє їх усіх, навіть хлопчиків, засипле тіла вапном, а освячена бандура Данила згорить разом із іншими інструментами.

Варя не знала, що мине багато років, перш ніж слово «голод» люди зможуть промовляти вголос. А коли схаменуться і почнуть рахувати загиблі від голоду душі, визначити їх точну кількість буде вже неможливо. Колись вкажуть, що навесні тридцять третього року щодоби помирало приблизно 25000 українців, але Варя знала, що ніколи її пам’ять не полишить спогад про маленьку Сонечку і жіночу чорну косу, яка звисала з воза смерті.

Але зараз Варя відчувала серцем, що найстрашніше позаду. Вона взнала ціну життя, яке може бути лише в одній крихітній зернині, тому повік буде бережливо ставитися до кожної хлібної крихти і ніколи не пройде спокійно повз кинутий на землю шматочок хліба.

В її змучену душу вливалося щось щемливе, радісне, до болю бажане та вистраждане. Варя ще не знала, що то таке, але була впевнена: лише любов допомогла їй пережити усі страхіття.

Журавлиний клин зник за обрієм. Варя підвелася, забрала білу хустинку, пішла до підводи. І раптом вона побачила, як Андрій відпустив Сашка і хлопчик зробив самостійний перший крок. Ніжки у малюка затремтіли, він злякався, хотів сісти, огледівся і, помітивши усміхнену маму, випрямив тоненькі ніжки і пішов!

– Мамо, дивись, киця! – Маргаритка несла в руках маленьке кошенятко.

– Звідки воно взялося? – здивовано спитав Андрій.

– Це Маша? – спитала дівчинка.

– Ні, це не вона.

– Це – Маша! – ствердно сказала Маргаритка. – Можна її забрати?

– Можна, – усміхнулася Варя.

Андрій підійшов до Варі, подивився на неї з неприхованою любов’ю.

– Варю, як ти? – спитав лагідно. Так міг говорити лише він.

Варя подивилася йому прямо у вічі з ніжною усмішкою.

– Чому стоїш? – сказала вона, підійшовши до Андрія так близько, аж волосся, яким грався вітерець, торкнулося його обличчя. – Іди до своєї донечки, візьми її на руки.

Він не вірив тому, що почув. Так і стояв, затамувавши подих, поки Варя не повторила:

– Так-так! Тобі не вчулося! Ходімо додому, Андрійку!

Андрій обняв Варю, притис її до себе. Вона так мріяла про цю хвилину, стільки припасла теплих слів, але всі вони розчинилися у чулості і ніжності, які огорнули її теплом. Василь сховав обличчя в її пишному волоссі, що пахло ромашками. Варя не бачила його сліз, але відчула, як здригається тіло коханого від придушеного чоловічого плачу…

Листопад 2013 року

Примечания

1

Цей інструмент має подвійну назву: кобза і бандура.

2

Цифра у гасових лампах позначає ширину ґнота й вимірюється у лініях (1/12 дюйма), що вказують на потужність лампи.

3

Постілка – простирадло.

4

Жлукто – дерев’яна діжка без дна для замочування білизни.

5

ДПУ – Державне політичне управління.

6

Тут: порізані й посушені шматочки яблук (діал., заст.).

7

Йдеться про статтю Й. Сталіна «Год великого перелома», надруковану в газеті «Правда» 7 листопада 1929 року.

8

Інструмент у вигляді букви А заввишки 1,37 м і завширшки 2 метри для вимірювання відстані на місцевості.

9

Іванівська роса – досвітнього ранку 7 липня, за повір’ям, слід було пройтися по вранішній росі, щоб позбутися хвороб і набратися краси.

10

Нагрівальний гасовий прилад із ґнотом; гасниця, гасник.

11

Гасниця – посудина для зберігання керосину.

12

СВУ – Спілка визволення України.

13

Сталіно – нині місто Донецьк.

14

Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) – вищий законодавчий, розпорядчий і контрольний орган державної влади Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки у 1917–1937 роках.

15

Рада народних комісарів (РНК СРСР) – виконавчий та розпорядчий орган державної влади Союзу Радянських Соціалістичних Республік у 1923 – 46 роках.

16

Запона – тут: фартух.

17

Сотня – будівля сільради (заст.).

18

Пічові лопати – дерев’яні лопати для саджання у піч хліба, який має випектися.

19

Двадцятип’ятитисячники – робітники (близько 25 тис.), мобілізовані 1929 року Комуністичною партією для праці на селі під час суцільної колективізації в СРСР; очолювали колгоспи, сільради, машинно-тракторні станції, займали інші керівні посади. В села України виїхало близько 8 тис., з них майже 2 тис. – із Росії.

20

Столиця України на той час – місто Харків.

21

Обаполки – горбиль, крайня дошка при розпилі колоди.

22

Соловки – Соловецькі острови у Білому морі, місце висилки репресованих громадян СРСР.

23

Прохачі – жебраки.

24

Бодня – дерев’яна бочка для зберігання соленого сала.

25

Важка – тут: вагітна.

26

Шальонова – шалева хустка.

27

Пари жіночого одягу –