Читати книгу - "Майстер"

Вони пішли уздовж лінії прибою там, де вода залишила свій слід на піску. Тихо плюскотіли хвилі, на пляжі було майже безлюдно. Генрі стояв, удивляючись у море, доки Андерсен перевдягався в купальний костюм. Потім молодий чоловік залишив його охороняти одяг, а сам, ніби перетворився на рухому копію котроїсь зі своїх скульптур із дуже білим і гладеньким торсом та м’язистими руками й ногами.

— Вода буде холодною,— сказав він,— можу вам сказати за її зовнішнім виглядом.

Генрі спостерігав за тим, як Андерсен заходить у воду, перестрибуючи прибережні хвилі, а потім, опинившись трохи далі, зопалу пірнає і, з’явившись на поверхні, пливе, сильно та рівномірно загрібаючи руками. Час від часу він зникав під напливаючими хвилями, дозволяв їм відносити себе до берега, і тоді махав до Генрі, котрий стояв повністю вдягнений і насолоджувався сонячним теплом.

Коли Андерсен обсушився та вдягся, вони кілька миль ішли вздовж берега, майже нікого не зустрівши на своєму шляху. Вони обоє регулярно зупинялися, безпричинно вдивлялись у море, оглядаючи горизонт або далекий човен. Андерсен слухав пояснення Генрі про те, як земля боролася з морем, унаслідок чого тутешні містечка змінили своє розташування та статус: із прибережних на суходільні.

— Якби це був Ньюпорт,— сказав Андерсен,— можна було б піти на мол і подивитися на те, як вивантажують упіймане за день або як готуються до нічної риболовлі.

Потім скульптор почав оповідати про те, як уперше побачив Ньюпорт, приїхавши туди ще дитиною з Норвегії разом із батьками, двома братами та сестрою. Саме тоді, за його словами, він і почув про родину Джеймсів. Він дізнався, де вони живуть і що їхній син став письменником, бо про це говорили буквально всі навколо. А ще він сказав, що Андерсени мали все, крім грошей. Те, що його старший брат має талант художника, стало зрозумілим іще, коли він був дитиною; сам Андерсен теж виявився неймовірно обдарованим, але й найменший брат також подавав великі надії, тільки як композитор. «Старий Ньюпорт, усі літні пані та напів’європеїзовані родини, вірили в талант,— сказав він,— більше, ніж у гроші, але тільки тому, що вони мали забагато грошей чи успадкували їх стільки, аби до кінця своїх днів про них не думати». Андерсени, за його словами, могли теж здаватися такими, коли ходили з візитами чи до церкви, однак удома, де панувало безгрошів’я, вони думали тільки про гроші.

— Ті пані купували нам олійні фарби й мольберти,— сказав Андерсен,— прикидаючись, що не помічають латок на наших штанях. Раннього надвечірку вони обговорювали з нами високе мистецтво, а ми принюхувалися до того, що вариться у них на кухні, знаючи, що вдома на нас чекатиме холодна й нудна вечеря.

— Рим,— сказав Генрі,— у цьому сенсі мусив бути полегшенням.

— Якби тільки в Римі були пляжі та солона вода,— відповів Андерсен.

— І якби тільки у Ньюпорті був Колізей,— підтримав його Генрі,— а Андерсенам поталанило.

— І якби тільки у братів Джеймсів на штанях були латки,— розсміявся Андерсен і невимушено та м’яко стукнув п’ястуком Генрі в живіт, а потім поклав руку йому на стан.

У сутінках вони поволі поверталися додому, на короткий час спішившись, коли в’їхали до Удімора, і ще раз, уже неподалік від Лемб-Хауса, коли треба було піднятися на пагорб. Вони домовилися, що перевдягнуться й зустрінуться в саду, щоб випити по коктейлю перед вечерею.

Доки Генрі чекав, коли Андерсен спуститься зі своєї кімнати, розмір саду, його скромні пропорції, підсвічені косими променями призахідного сонця, здалися йому природнішими, більш відповідними до звичного їм обом ландшафту та притаманних їм почуттів і рівню світосприйняття, ніж відкриті простори Риму та його величні перспективи. Подумалося, що тепер, коли дощу немає, й Андерсен, здається, трохи втишився, їм обом буде легше розслабитись і насолодитись один одним.

Коли Андерсен вийшов, його свіжовимите волосся було ще трохи мокрим на кінчиках, а шкіра обличчя порожевіла від сонячних променів. Він усміхнувся, зручно влаштувався і, цмулячи коктейль, почав повільно вивчати сад, наче до цього його не бачив. Генрі вже розповідав йому про садову кімнату як про місце, де він працює влітку, але тільки зараз запросив до неї. Отож тепер вони вдвох неспішно йшли через газон, тримаючи напої в руках.

— То, значить, отут і робиться вся ваша робота,— сказав Андерсен, коли Генрі зачинив за ними двері.

— Тут розповідаються казки,— відповів Генрі.

Ліворуч від входу вся стіна була заставлена книжками, і після того як Андерсен помилувався видом із вікна та подивувався освітленню, він підійшов подивитися на книжки, спочатку не зрозумівши, що всі вони на корінцях мають ім’я його господаря. Він узяв до рук одну, потім Другу, і поступово збагнув, що стоїть перед величезною шафою, повною романів і оповідань Генрі Джеймса, виданих у різні роки по обидва боки Атлантики. Він розхвилювався й почав гарячково витягати томи, розглядаючи їхні корінці та титульні сторінки.

— Ви написали цілу бібліотеку,— сказав він.— Мені доведеться прочитати їх усі.

Він повернувся і подивився на Генрі.

— Чи ви завжди знали, що напишете всі ці книжки?

— Я завжди знаю тільки наступне речення і ще, може, наступне оповідання, і роблю нотатки для майбутніх романів.

— Але хіба ви не запланували зробити все це колись у минулому? Хіба не сказали собі одного дня: «Саме цим я займатимусь усе своє життя»?

На час, коли Андерсен поставив своє друге питання, Генрі вже відвернувся від нього й дивився в бік вікна, сам не знаючи, чому його очі наповнилися сльозами.

ПІСЛЯ ВЕЧЕРІ ВОНИ ще якийсь час говорили, а потім Генрі пішов до своєї кімнати, залишивши Андерсена внизу за читанням однієї з його збірок, адже скульптор хотів прочитати якомога більше оповідань іще до того, як наступного дня поїде з Рая. Трохи пізніше, лежачи у своєму ліжку, Генрі почув рипіння сходів і уявив, як висока Андерсенова постать з’являється на сходовому майданчику з книгою в руці. Подумки Генрі бачив, як юнак відчиняє двері та входить до своєї спальні. За кілька хвилин він почув, як Андерсен перетинає майданчик і заходить до ванної кімнати, а потім повертається до своєї кімнати та зачиняє двері.

Дослухаючись до порипування дощок підлоги під Андерсеновими ногами, Генрі уявляв, як його друг роздягається: спочатку знімає піджак, а потім стягає краватку. Після цього якийсь час було тихо, бо, мабуть, Андерсен сів на ліжко, щоб зняти черевики та шкарпетки. Генрі