Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Але якщо використати мій телефон — настільки гарна ідея, — чому Костянтин не захотів цього робити?

— Він використовує інші стратегії, — Сергій легковажно відмахнувся. — Самостійно ніколи не лізе до пекла.

Вона звернула до нього невдоволений погляд з-під лоба та пробурчала:

— А ми чого ліземо?

— Я — бо нічого не боюся. Ти — бо я не схожий на дівчину, яка забула рюкзак, — він рукою вказав на таксі, яке викликав онлайн ще у квартирі Ярини. — І без тебе мені важче буде використати твій смартфон. Все ж якщо є прослуховування, не варто викликати підозри.

За пів години, як Сергій і домовився телефоном, Ярині вдалося забрати рюкзак в охоронця ресторану. Відвідувачів у закладі більше не було — лише працівники та кілька поліціянтів. Дівчина зблідла та ледь не посивіла, коли їй сказали, що могли б оштрафувати її за залишений в туалеті рюкзак — хтозна, може вона навмисне лишила там ще одну вибухівку? Ярина, яку Сергій відправив до ресторану саму, заїкалась та тряслась, поки пояснювала, що навпаки, якраз через вибух перелякалась та залишила речі. Поліціянт окинув її таким поглядом, наче вона була останньою злочинницею, що відділяла країну від спокійного життя, та зрештою після невеличкої лекції про перешкоджання функціонуванню органів правопорядку відпустив.

— Мене там тільки-но ледь не посадили, — Ярина обійшла ресторан та всілась на лавочку, на якій на неї чекав Сергій. — Чому ти не пішов зі мною?

— Тому, що завдяки твоїй лякливості ця ситуація без мене вирішилась набагато швидше, — він без страху почав копирсатися в рюкзаку, який поліціянти явно вже перевірили на наявність вибухонебезпечних предметів.

— То що будемо робити? — дівчина сперлась ліктями на коліна та обережно зазирнула до найбільшого відділення, з якого Сергій вже дістав всі речі. Тепер він мовчки роздивлявся з різних боків смартфон Ярини. Чоловік скосив на неї багатозначний погляд та кивнув.

— Поїдемо додому та поїмо десертів.