Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Потвора все ж таки піднялася в повітря: два метри, три, чотири. Джеймс задихався; моторошні руки смертельною хваткою вчепилися в його горло. Він жадібно ковтав повітря і ніяк не міг вдихнути.

- Ти ж любиш падати. Згадай, Джеймсе, як весело було падати зі скелі, чи не так? Дякую, що не помер тоді. Це була б непоправна втрата для мене. Хоча Даніель старався. Він намагався, але вб'ю тебе я!

Все скінчилося в одну мить. Мить невагомості, повітря у вухах просвистіло надто швидко, і Джеймс полетів на землю. На секунду все навколо засяяло білим спалахом. Він майже нічого не бачив, хоча очі його були широко розплющені.

Але їх він побачив одразу. Юнака та дівчину зовсім поруч з ним. Джеймс чув своє ім'я та тріск у вухах, але розібрати нічого не міг.

Йому здалося, що він бачить поряд з собою Френка та Елінор.

Що за нісенітниця, цього просто не може бути, що їм тут робити?

Джеймс заплющив очі і захрипів, відчуваючи, як німіє потилиця після падіння. Гаряча та липка рідина розлилася по землі. Груди стиснули, і біль посилювався з кожною спробою вдихнути.

Тієї миті повітря з силою увійшло до його легень і він, розплющивши очі, побачив прямо перед собою силуети. Одного вдалося розглянути: гострі вилиці, прямий ніс; коротке темне волосся зовсім вибилося з зачіски, у великих, трохи розкосих очах під широкими рівними бровами читалася рішучість. Таке схоже обличчя…Але то був не Френк. А поряд  з ним стояла не Елінор.

- Антуане? Янно? - тихо прохрипів він і ніч навколо Джеймса згустилася в крихітну чорну крапку. Він вдихнув і помер.

   ~~~

- Хлопчик мало не загинув через нас, ви хоч це розумієте? - Мартін ледве стримався, щоб не перейти на крик. Він котру годину поспіль намагався достукатися до совісті хранителів, але Рада П'ятьох не поспішала визнавати свою помилку.

Олексій байдуже дивився на Мартіна як на не дуже смачний сніданок, решта присутніх зовсім не збиралася дивитися на нього. У залі панувала гнітюча атмосфера. Навіть дипломатична посмішка Колтона зникла з його обличчя, змінившись на кам'яну маску байдужої ввічливості.

- Він же просто хлопчисько. Ми досі до ладу не знаємо навіщо він здався мисливцям, може через свою силу, але... - розмірено вимовив Олексій. - Хіба це не виправдовує нас певною мірою?

Хранителі розуміли що дарма пішли на поводу у лича, який стверджував, що хлопчина нічого не вартий. Але зізнаватися у цьому не збиралися. Та й Голова підтримав його рішення.

- Ви не хотіли знати, визнайте це! Навіщо вам думати про життя якоїсь дитини, недоучки? Хто це для вас? Просто ще одна забута дитина магів!

- Досить, Лютом.  - Голова Картер спокійно перервав Мартіна. - Головне, що хлопчик живий, недаремно Каліхор доглянув його, як виявилося, це було дуже правильне рішення.

Старий маг задоволено кивнув головою.

- Правильне рішення, яке мені коштувало багато часу умовити його прийняти! - Мартін ніби випльовував кожне слово в обличчя хранителів.

Каліхор зібрався вставити в цей монолог бодай слово, але не зумів.

- Скільки розмов про те, як зберегти цю тендітну рівновагу! І який сенс, якщо ми не можемо вберегти дітей від страшної долі? Скільки ще людей і створінь нашого світу має загинути, щоб ви взялися за справу серйозно?

Арій підняв руку в заспокійливому жесті.

- Ти вважаєш, цей хлопчик  - ключ до розуміння того, що відбувається?

- Безперечно, - спокійніше відповів Лютом. - Інакше навіщо Дарко було так ризикувати собою і щоразу намагатися дістатися Брістоула? Навіщо його спільники навіть після смерті Дарко продовжують із жахливою методичністю намагатися вбити хлопчика?

Каліхор підняв брови і кивнув собі.

- Тепер я не сумніваюся тільки в одному, за Джеймсом серйозне полювання. І доки вони не дістануться до нього, вони не заспокояться. Не відступлять.

Колтон перевів невдоволений погляд на Олексія, на мить опустив очі вниз і попросив слово.

- Голове Картер, хранителі, мені потрібно повідомити вам про щось, безпосередньо пов'язане з вищеописаними подіями.

- Про що йдеться, Томе? - Запитав Голова і жестом попросив Колтона продовжити.

- Мілісента Коултон. Я повинен був переконатися, що це справді вона, перш ніж повідомити вас. І я переконався. Я знав її раніше.

- Це та жінка, яку бачили на місці загибелі Алінель? - спокійно спитав Голова. Цей спокій дався йому нелегко.

- І декількох інших також. Так, Голове, це вона. Точніше місіс Томас Колтон, моя дружина, моя мертва дружина, як я сподівався.

- Мілісента Коултон. Коултон-Колтон. Не дуже розумно з її боку, - підсумував Олексій і хмикнув. Мартінові відчайдушно захотілося звернути личу шию.

Заступник Голови не звернув на це уваги. Він продовжував.

- Вона не залишила магічного сліду на місці злочину і я не міг подумати про те, що це могла бути справді вона. Мені невідомо, як вона це зробила, як сховала від нас свою магію, але немає сумнівів, Мілісента Коултон тепер відома як союзниця Даніеля Дарко.