Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

— Смерть польової русалки…

Ганна одірвала погляд від синіх очей. Їй боляче й задушливо було в цій кімнаті, вона підвелася.

— Не буду вам заважати.

— Що ви? Абсолютно ви не заважаєте. Навпаки, мені дуже приємно.

Але Ганна рішуче наважилася йти. Вона відмовилась навіть від того, щоб Володимир її проводив. Вона мала такий сумний вигляд, що Володимир не наважився дратувати її своєю настирливістю.

Проте вдома Ганна несподівано для самої себе бадьоро стрепенулась. Вона бачила перед собою веселу й привітну Талю. Хіба ж не радість бути матір'ю? Хіба ж не радість мати любов своєї дитини? Хіба ж не радість жити задля її добробуту, бачити її життя — радісне, дуже, сміливе? Нехай Нік скільки завгодно розмінюється на хвилеві ласощі — в тому його покута. Він ніколи не зазнає високоморального вдоволення від довічної присвяти себе дітям…

Ганна ніби відшукала своє призначення й рівновагу. Тепер стала пильніше придивлятися до Талі, уважніше її вислуховувала й частіше розпитувала.

Коли заходив Володимир, Ганна йшла гуляти з ним лише тоді, коли погоджувалася супроводити їх Таля. Вони знову провели кілька хороших годин на човні. Таля стала знову довірлива й говірка. Її набридло товариство дівчат, і вона радо жартувала, а іноді й пікірувалася з Володимиром.

Ганна вже не боялась приїзду Ніка. Коли побачила його — він був звичайний об'єкт її родинного побуту. Ганна послуговувала йому спокійно, свідома того, що виконує потрібну функцію родинного добробуту.

Як звичайно, Таля розповідала про всі новини, не поминувши й прогулянки на річці.

— Хто це Володимир Андрійович? Я вже кілька разів чую про нього, — з особливою нотою в голосі, що видалася Ганні образливою, запитав Нік.

— Молодий талановитий композитор Шальвій, — зухвало відповіла вона.

— Ну, вже й талановитий! Щось я не чув такого, — посміхнувся він.

— А я чула й уважаю, що в нього є всі дані, щоб назватися талановитим. От, можливо, він зайде сьогодні до нас — ти сам пересвідчишся.

— Може, — з байдужістю погодився Нік і завів мову з Талею про якісь дрібниці.

— Ну, а як твоя праця в лабораторії? — несподівано перервала Нікові мову Ганна. — Ти тепер зовсім не говориш нічого мені про неї.

Нік короткий момент спантеличено дивився на Ганну.

— Як тобі сказати?! Поступ дуже малий. Нічим хвалитися.

— Дивно! Здається ж, тобі тепер ніхто не заважає.

— Якось усе невдачі, — відповів він похмурим тоном, який свідчив про те, що йому прикро вести розмову на цю тему.

Але Ганна ніби вмисне заповзялася його дратувати. Вона без кінця розпитувала про те, що саме він зробив, які саме перешкоди в його праці, і коли помітила, що Нік виразно ухиляється відповідати чи, може, зовсім безсилий щось придумати, Ганна ніби про себе, тихо, але зловтішно, додала:

— Отак завжди, ми пориваємося з розмахом орлів, а потім переконуємось, що ми сірі ворони.

Нік крихітку зблід, але зараз же йому в подвійній дозі прибула кров до лиця. За все своє життя він уперше люто глянув на Ганну; здається, він мав іще щось злісно відповісти їй, але в цей момент постукали в двері, і Нік переніс свій погляд на чоловіка в білому, що увійшов.

— Володимир Андрійович! — радісно скрикнула Ганна, — от добре, що ви прийшли. Знайомтесь! Мій чоловік.

— Дуже приємно, дуже приємно, — якось нервово стискав руку Нік. — Я стільки чув компліментів на вашу адресу від дружини й від доньки, що просто-таки заінтригований був.

— Дивно! Я їх ніколи не чув від них сам.

— Я й раніш вам говорила, і зараз скажу, що ваші композиції прекрасні. Нехай скаже Таля.

— Мені дуже подобаються твори Володимира Андрійовича, — соромливо відповіла Таля.

— Одно слово, я бачу, що ви тутешній божок, — промовив Нік, і важко було визначити його тон: чи в йому улесливість, чи іронія.

Ганна глянула на Ніка з неприхованою неприязню.

Володимир нескромно ухилився од відповіді. Він звернувся до Ганни.

— Мусите шкодувати, що не були зараз зі мною на човні. Чудовий захід сонця!

— А, справді