Читати книгу - "Сивий Капітан"

З усіх боків залунали збуджені застережливі вигуки:

— Стій!

— Спиніть його!

— Він погубить нас усіх!

Але Хосе Френко не чув нічого. Він таки вирішив кинути свою гранату і наближався з нею до «Люцифера», користуючись тим, що зверху, з вікон машини його вже не можна було побачити.

Що сталося з помічником Мігеля Хуанеса? Несподіваний прояв сміливості й відваги? Раптове вирішення пожертвувати собою для того, щоб вразити, нарешті, "Люцифер"?

Ні те і ні інше.

Хосе Френко міркував просто, і на це наштовхнула його попередня думка про безпечне місце за ешафотом. Якщо він спроможеться жбурнути гранату знизу в носову частину «Люцифера», то вона, напевне, дуже пошкодить машину, можливо, і її керування. А тоді, жбурнувши гранату, він впаде за кам’яний ешафо. Хай тоді Сивий Капітан вживе свою зброю. Йому, Хосе Френко, вона буде не страшна, він лежатиме за кам’яною загорожею, наче в надійній тіні. А що станеться з іншими у дворі, то байдуже. Хай загинуть, чорт їх забирай, усі ті начальники. Він, Хосе Френко, залишиться в живих, це напевно. І тоді вже його, а не когось іншого щедро нагородить каудільйо!

— Стій!

— Спинися, Френко!

— Стій!

Пізно! Широко розмахнувшись, Хосе Френко жбурнув свою пластмасову гранату вгору, прямо під передні колеса «Люцифера», що не встиг ще піднятися більше як на три—три з половиною метри. Поки граната летіла вгору, Хосе Френко стрибнув убік, шукаючи захисту за ешафотом. І раптом він обімлів. Помилка, трапилася страшна помилка!

З того боку ешафота, де він розраховував сховатися за прямовисною кам’яною його стіною, були другі сходи, яких він не бачив з протилежного кінця двору. Місця для того, щоб сховатися, не було!

З пронизливим, одчайдушним вереском Хосе Френко побіг назад, нічого вже не тямлячи від раптового нападу тваринного страху. Він не бачив, як кинута ним граната пролетіла біля самого колеса машини, перевернулася в повітрі ще раз… Чи відштовхне її електромагнітна завіса «Люцифера», як відштовхувала вона від себе перед тим кулі й інші гранати?..

Ні!

Гучний вибух струсонув повітря. З-під передніх коліс «Люцифера» вихопилося полум’я і чорний дим. Щось просвистіло в повітрі. Ще, ще…

Пролунав стогін. Хосе Френко лежав на землі з розбитою головою: великий шматок одірваної вибухом оболонки машини наздогнав його і врізався в череп.

Інші шматки летіли в різні боки. Хтось біля Мігеля Хуанеса упав, лементуючи:

— Вбили! Вбили!

Може, то був Карло Кабанерос? Хуанес не знав цього, оглядатися не було часу.

Мігель Хуанес бачив, як велетенський корпус «Люцифера» різко струсонувся, мов хтось раптом підштовхнув його знизу. На блискучій поверхні між передніми колесами з’явився великий темний отвір, з країв якого звисали подерті шматки оболонки. Звідти виринула хмарка сірого диму, виблиснули яскраві блакитні іскри, наче при короткому замиканні проводів.

"Люцифер" спинився. Передня його частина опустилася нижче задньої, мов поранена, безсила. Гучне шипіння ще посилилося. «Люцифер» здригався, тремтів. З темного отвору між колесами виринали одна за одною димові хмарки, прорізувані іскрами. Потім ці окремі іскри злилися в блакитне полум’я, сліпуче й жарке, що вибивалося з отвору.

Раптом «Люцифер» рвучко піднявся вгору, ніби стрибнув одразу на кілька метрів. І знов спинився. Чи він втратив керування, став безпорадним?..

Ні, «Люцифер» почав знов повільно підійматися. І водночас він потроху повертався, скеровуючи ніс у бік охопленого новою панікою людського натовпу в тюремному дворі. Щоправда, то були не такі впевнені, чіткі рухи, як раніше, корпус машини все ще здригався, йому було немовби важко, як пораненій людині. Але «Люцифер», усім корпусом наполегливо повертався так, щоб передня частина його дивилася прямо на юрбу в дворі.

І тоді залунав гучний голос Сивого Капітана. Він також був зовсім не такий, як перед тим. Нестримне роздратування, гнів і лють бриніли в погрозливому голосі.

— Ви насмілилися пошкодити мій «Люцифер»? Незважаючи на мої попередження? Гаразд! Ви накликали на себе смерть. Готуйтеся її зустріти!

Розділ двадцять перший

1. МИ ЛЕТИМО, МАРТО!

Все, що відбувалося цієї бурхливої, сповненої неймовірних подій ночі, як і наступного світанку, важко було звести докупи, уявити собі як щось реальне. Наче тривав якийсь довгий складний сон, у якому напливали химерні видіння, несподівані й вражаючі. Кожне з них було незаперечним фактом, бодай той факт і викликав граничний подив, приголомшував. Але разом усього цього було надто багато, — немов час украй ущільнився, і через те одна ніч вмістила в собі стільки подій, що свідомість відмовлялася сприйняти їх як реальність

Олесь, правду кажучи, і не намагався тоді розмислювати над тим, що діялося навколо нього і з ним самим. Не тільки тому, що на не в нього не лишалося часу, а й тому, що кожного разу та чи інша подія наче втягувала його в себе, робила безпосереднім учасником, вражала, пригнічувала або навпаки, захоплювала

Схвильована розповідь Марти про нічну зустріч Сивого Капітана і Фредо Вікторе, яка остаточно з’ясувала погордливу й самонадіяну позицію Ернана Раміро, що відмовився від будь-якої спілки з патріотами-республіканцями і вирішив діяти самостійно; рішуче й жорстоко…

Наказ Капітана про усунення Олеся й Марти з «Люцифера», хоч нібито й тимчасово… це говорило про те, що Ернан Раміро добре усвідомлював собі ту небезпеку, на яку він наражав і себе, і своїх помічників, виходячи на одчайдушний бій з фалангістами. Він не хотів рискувати життям юнака і дівчини, непричетних до його задумів і дій, це так. Але це ж саме свідчило й про те, що Раміро був внутрішньо не такий впевнений у своїй нездоланності, як показував у своїх промовах…

Гнітюча подорож з Валенто Клаудо до самотньої ферми Кристобаля Гомеца, де вони з Мартою мусили лишитися, і несподівана, вражаюча зміна у відношенні цього чоловіка до свого давнього друга Валенто… Як вплинуло це на Валенто Клаудо, що, напевно, з тяжким внутрішнім болем відчув, як починають відвертатися від нього ті, кого він любив і поважав, з ким був зв’язаний дружбою ціле життя!

Жахлива об’ява поліції про страту Педро Дорільї, яку Валенто читав уголос при місячному світлі, про страту, що мала відбутися наступного ранку, ридання Марти… і раптове рішення Валенто Клаудо негайно повертатися, бігти до «Люцифера», щоб розповісти про це Капітанові, його впевненість у тому, що ще можна встигнути врятувати Педро Дорілью, хоч це й звучало неправдоподібно, просто неймовірно.

Повернення на «Люцифер», коротка доповідь Валенто Клаудо похмурому Капітанові, яку він робив, задихаючись після нестримного, відчайдушного бігу кам’янистими стежками, ледве освітленими останнім промінням призахідного місяця…