Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

— Чемно з твого боку — завітати в гості, — вишкірився Рон.

Гаррі кліпнув і роззирнувся. Авжеж: він у шкільній лікарні. Небо за вікном було темно-синє з малиновими пасмами. Матч закінчився, мабуть, багато годин тому… надія застукати Мелфоя на гарячому розвіялась. Голова в Гаррі була якось дивно важка; він підняв руку й намацав на ній цупкий тюрбан бинтів.

— Що сталося?

— Тріщина черепа, — пояснила мадам Помфрі, що під бігла й примусила його знову лягти на подушки. — Нічого страшного, я вже все залікувала, але ніч перебудеш тут. Ще кілька годин тобі не можна перенапружуватись.

— Я не хочу тут нидіти цілу ніч, — сердито заперечив Гаррі, сідаючи на ліжку й відкидаючи ковдру, — я мушу знайти й убити Маклаґена.

— Саме це я й мала на увазі, кажучи про «перенапруження», — уточнила мадам Помфрі, наполегливо вкладаючи хлопця в ліжко й погрозливо піднімаючи чарівну паличку. — Поттере, будеш тут, поки я тебе не випущу, інакше покличу директора.

Вона поспішила до свого кабінету; а сердитий Гаррі впав на подушки.

— Ти хоч знаєш, з яким рахунком ми продули? — запитав він крізь зуби у Рона.

— Та знаю, — вибачливо зітхнув Рон. — Остаточний рахунок 320:60.

— Класно, — люто прогарчав Гаррі. — Просто блискуче! Ох, доберуся я до Маклаґена…

— Не варто його чіпати, бо він величезний, як троль, — резонно заперечив Рон. — Я особисто вважаю, що треба на ньому випробувати оту Принцову штучку для нігтів на ногах. Крім того, поки ти звідси вийдеш, команда встигне нам’яти йому боки: вони не надто щасливі…

У Роновім голосі вчувалася погано прихована нотка радості; Гаррі не сумнівався, що Рона втішила така бездарна гра Маклаґена. Гаррі лежав, дивлячись на латочку світла на стелі. Його недавно «відреставрований» череп майже не болів, проте під бинтами здавався якимось розм’яклим.

— Я чув звідси коментар матчу, — сказав Рон, давлячись сміхом. — Сподіваюся, Луна тепер завжди коментуватиме… невдахолергія…

Але Гаррі ще був сердитий і гумору не сприймав, тож Ронове хихотіння незабаром стихло.

— Джіні тебе відвідувала, поки ти був непритомний, — сказав Рон після тривалої паузи, і уява Гаррі одразу розбуялася, створивши картину, в якій Джіні, ридаючи над його нерухомим тілом, зізнавалася, що глибоко ним зачарована, а Рон тим часом їх благословляв… — Вона казала, що ти ледве встиг на гру. Як це так? Ти ж вийшов звідси досить рано.

— О… — вирвалося в Гаррі, і тієї ж миті картина в його уяві розлетілася на друзки. — Просто я побачив Мелфоя, він кудись скрадався з двома дівчатами, які, здається, не хотіли з ним іти, і це вже вдруге він намагається не бути на стадіоні разом з усією школою. Минулу гру він теж пропустив, пам’ятаєш? — Гаррі зітхнув. — Краще б я простежив за ним, матч усе одно ганебно програли…

— Не мели дурниць, — урвав його Рон. — Ти не міг про пустити гру лише для того, щоб постежити за Мелфоєм! Ти ж капітан!

— Я хочу знати, що він задумав, — не вгавав Гаррі. — І не кажи, що я все це вигадую, особливо зараз, після тієї розмови між ним і Снейпом.

— Я й не казав, що ти вигадуєш, — заперечив Рон, спираючись на ліктя й насуплено дивлячись на Гаррі. — Але немає такого правила, що задумувати змови тут може лише одна-єдина людина! Гаррі, у тебе вже манька якась через того Мелфоя. Як можна думати про те, щоб пропускати гру лише задля стеження за ним!…

— Я хочу застукати його на гарячому! — роздратовано крикнув Гаррі. — Де він буває тоді, коли зникає з карти?

— Не знаю… може, в Гоґсміді? — припустив, позіхаючи, Рон.

— Я ні разу не бачив його на карті в жодному з таємних переходів замку. Крім того, за ними зараз посилено стежать.

— Тоді і я не знаю, — стенув плечима Рон.

Запанувала мовчанка. Гаррі дивився на коло від світла лампи вгорі й міркував…

Якби ж то він мав можливості Руфуса Скрімджера! Він би тоді поставив когось стежити за Мелфоєм, але, на жаль, Гаррі не мав у своєму розпорядженні цілої служби аврорів… він подумав, чи не влаштувати щось подібне з допомогою ДА… але ж тоді учням доведеться пропускати уроки: а в більшості й так уже напружені розклади…

З Ронового ліжка долинуло розкотисте хропіння. За якийсь час зі свого кабінету вийшла мадам Помфрі, цього разу вже у важкому домашньому халаті. Найлегше було прикинутися сплячим; Гаррі перевернувся на бік, прислухаючись, як від помахів її чарівної палички зсуваються штори. Лампи погасли, лікарка повернулася до свого кабінету; він почув, як зачинилися за нею двері, і зрозумів, що вона вже лягла спати.

Це вже втретє, міркував у темряві Гаррі, він потрапляє до шкільної лікарні через квідичні травми. Раз він упав з мітли, бо навколо поля зібралися дементори, а перед тим йому видалив з руки кістки невиліковно бездарний професор Локарт… це була найважча його травма… він пригадав лютий біль, ще б пак — тоді за одну ніч довелося відростити в руці усі кістки, і ці муки аж ніяк не полегшив візит несподіваного відвідувача, що з’явився серед…

Гаррі сів на ліжку, серце в нього закалатало, тюрбан з бинтів збився набакир. Нарешті він знайшов вихід із ситуації: таки існувала можливість простежити за Мелфоєм… Як він міг забути! Чому не подумав раніше?

Але питання полягало в тому, як його викликати? Що треба зробити?

Тихенько й невпевнено Гаррі проказав у темряві:

— Крічер?

Щось голосно ляснуло й тиху палату заповнило якесь шарудіння й писк. Рон зойкнув і прокинувся.

— Що тут?…

Гаррі поспіхом скерував чарівну паличку на двері кабінету мадам Помфрі й пробурмотів: «Глушилято!», щоб вона сюди не прибігла. Тоді підсунувся до краю ліжка, щоб краще роздивитися, що там, власне, діялося.

Два ельфи-домовики борюкалися, вовтузячись на підлозі — один у кількох вовняних шапочках та бурячковому светрі, що давно вже збігся, а другий — у брудній старій ганчірці на стегнах. Тоді знову щось голосно бабахнуло — і просто з повітря над ельфами-борцями виник Півз Полтерґейст

— Потько, я все