Читати книгу - "Сутінки"

— Голки, — пояснила я, відвертаючись від тої, що стирчала в руці. Зосередилася на покоробленій плитці на стелі й намагалася глибоко дихати, незважаючи на біль у ребрах.

— Боїться голок, — прошепотів він під носа, хитаючи головою. — Еге ж, вампір-садист збирається замучити її до смерті — які питання! Вона втікає, щоб з ним зустрітися. З іншого боку, крапельниця…

Я закотила очі. Приємно було дізнатися, що його реакція на мої дії принаймні не болісна. Я вирішила змінити тему.

— Чому ти тут? — запитала я.

Він витріщився на мене, в очах з’явилося спершу спантеличення, потім біль. Едвард насупився, брови зійшлися докупи.

— Ти хочеш, щоб я пішов?

— Ні! — злякано запротестувала я. — Ні, я мала на увазі, як ти пояснив свою присутність моїй матері? Я мушу ознайомитися з твоєю версією до того, як мама повернеться.

— О, — сказав він, чоло розгладилося до білого мармуру. — Я приїхав у Фенікс, щоб привести тебе до тями, переконати повернутися у Форкс, — розширені очі дивилися так чесно і щиро, що я сама майже йому повірила. — Ти погодилася зі мною зустрітися, приїхала до готелю, де зупинилися ми з Карлайлом та Алісою… Звісно, я прибув сюди під пильним батьківським наглядом, — доброчесно вставив він, — але ти перечепилася на східцях дорогою до нашого номеру і… ну, решту ти знаєш. Втім, ти не маєш пам’ятати всіх подробиць; у тебе хороша відмазка, можеш сказати, що в голові все трохи переплуталося.

На мить я замислилася над його розповіддю.

— У твоїй версії кілька розбіжностей. Наприклад, відсутність розбитих вікон.

— Не зовсім, — сказав він. — Аліса на славу повеселилася, фабрикуючи докази. Ми подбали, щоб усе мало дуже переконливий вигляд. Якщо захочеш, ти, напевно, зможеш позиватися до готелю. Тобі нема про що хвилюватися, — пообіцяв він, гладячи щоку найлегшим доторком. — Зараз твоє єдине завдання — видужувати.

Я не настільки перебувала під владою болю чи в задурманеному стані від ліків, щоб не відреагувати на доторк. Пищання монітора нерівномірно застрибало туди-сюди — тепер не лише Едвард міг чути погану поведінку мого серця.

— Буде так соромно, — промимрила я собі.

Він тихо хихотнув, в очах спалахнула допитлива іскорка.

— М-м-м, а якщо…

Він повільно схилявся; пищання шалено прискорилося ще до того, як його вуста торкнулися моїх. Коли вони зустрілися з моїми, хоча й діткнулися їх легше за пір’їнку, пищання відразу замовкло.

Він різко відхилився; стривожений вираз обличчя розслабився, тільки коли монітор повідомив, що серце знову працює.

— Схоже, мені доведеться бути з тобою навіть обачнішим, ніж зазвичай, — насупився Едвард.

— Я не закінчила тебе цілувати, — поскаржилась я. — Не змушуй мене підводитися.

Він вишкірився і нахилився, щоб ніжно притулити свої губи до моїх. Монітор оскаженів.

Раптом Едвардові губи напружилися. Він відхилився.

— Гадаю, я чую твою маму, — вишкірився він.

— Не залишай мене! — закричала я, охоплена ірраціональним відчуттям паніки. Я не можу дозволити йому піти — що як він знову зникне?

Знадобилася коротка секунда, щоб він прочитав жах у моїх очах.

— Не залишу, — урочисто пообіцяв Едвард і всміхнувся. — Я по дрімаю.

Він підвівся з твердого пластикового стільця, що стояв біля ліжка, і вмостився на оббитому бірюзовим шкірозамінником кріслі з відкидною спинкою. Максимально опустив спинку, заплющив очі й завмер нерухомо, як статуя.

— Не забувай дихати, — саркастично прошепотіла я. Він глибоко вдихнув, не розплющуючи очей.

Тим часом я почула мамине наближення. Вона з кимось розмовляла, мабуть, із медсестрою, у неї був утомлений і засмучений голос. Мені захотілося зіскочити з ліжка, побігти до неї, заспокоїти, пообіцяти, що все буде гаразд. Та я була не в тому стані, щоб стрибати й бігати, тому я чекала, згораючи від нетерпіння.

Зі скрипом відчинилися двері, вона протиснулася середину.

— Мамо! — прошепотіла я, голос переповнювали любов та полегшення.

Вона зауважила в кріслі нерухому Едвардову фігуру й навшпиньках підійшла до мене.

— Він ніколи не відходить від неї, еге ж? — пробурмотіла вона сама до себе.

— Мамо, я така рада бачити тебе!

Вона нахилилася, щоб ніжно мене обійняти, я відчула, як на щоку впало кілька теплих сльозинок.

— Белло, я так засмутилася!

— Вибач мені, мамо. Але зараз усе в нормі, все добре, — заспокоїла я її.

— Я щаслива, що нарешті бачу, як ти розплющила свої оченята, — сіла вона на краєчок ліжка.

Я раптом усвідомила, що не маю гадки, який сьогодні день.

— Як довго я була непритомна?

— Сонечко, сьогодні п’ятниця, ти довго не приходила до тями.

— П’ятниця? — отетеріла я, намагаючись пригадати, який день тижня був, коли… та я не хотіла думати про це.

— Довелося на якийсь час приспати тебе, сонечко, у тебе багато травм.

— Я знаю.

Я їх відчуваю.

— Тобі пощастило, що там був доктор Каллен. Такий приємний чоловік… хоча дуже молодий. І більше схожий на модель, ніж на лікаря…

— Ти зустрічалася з Карлайлом?

— І з Едвардовою сестрою Алісою. Чарівна дівчина.

— Так, — щиросердно погодилась я.

Вона кинула через плече погляд на Едварда, що лежав у кріслі з заплющеними очима.

— Ти не говорила мені, що у тебе є такі хороші друзі у Форксі. Я зіщулилася, потім застогнала.

— Де болить? — стурбовано запитала вона, розвертаючись. Едвардові очі блимнули на мене.

— Я в порядку, — запевнила я їх обох. — Просто треба не забувати, що мені не можна рухатися.

Едвард знову поринув у свою вдавану дрімоту.

Я скористалася з того, що мама на хвильку відвернулася, і перехопила ініціативу в розмові, щоб не дозволити їй знов заговорити про мою далеко не ідеальну поведінку.

— Де Філ? — швидко випалила я.

— У Флориді — о Белло! Ти нізащо не вгадаєш! Ми вже збиралися їхати, і тут чудова новина!

— Філ підписав контракт? — припустила я.

— Так! Як ти здогадалася? «Санс», ти можеш повірити?

— Чудово, мамо, — сказала я з усім можливим ентузіазмом, хоча мала доволі нечітке уявлення, що це за клуб.

— Джексонвіль тобі обов’язково сподобається, — затріщала вона, я втупилася у неї відсутнім поглядом. — Я трішки розхвилювалася, коли Філ заговорив про Акрон, там постійно лежить сніг і все таке, ти знаєш, як я ненавиджу холод, але тепер ми залишимося у Джексонвілі! Там завжди сонячно, а вологість клімату переноситься легко. Ми знайшли чарівний будиночок, жовтий із білими візерунками, з ґанком, зовсім як у старих фільмах, з величезним дубом, там кілька хвилин пішки до океану, у тебе буде власна ванна…

— Мамо, почекай! — перебила я. Едвардові очі були заплющені, але як на сплячого він видавався занадто напруженим. — Про що ти говориш? Я не збираюся їхати у Флориду. Мій дім у Форксі.

— Дурненька моя, тобі більше не