Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

І з його рук полився їй у поділ дзвінкий блискучий потік золотих монет.

— Пам’ятаєш, ти дала мені п’ятірку, коли я не мав і п’яти центів на трамвай? От вони з дев’яноста дев’ятьма сестрами різного віку, але однакової вартості.

Якщо Гертруда, вже йдучи до Мартіна, була налякана, то тепер її узяв панічний жах. Цей жах не полишав місця на сумніви. Це була не підозра, а певність. Вона вражено дивилась на брата, а обтяжені її коліна трусилися під золотими кружечками, неначе вони пекли її.

— Це все твоє,— засміявся Мартін.

Гертруда розридалася.

— Бідний хлопчик! Бідний хлопчик! — бурмотіла вона.

Хвилину він непорозуміло дивився на неї, потім ураз догадався, чом вона так розхвилювалася, і показав їй листа від видавництва, одержаного разом з чеком. Гертруда читала поволі, раз у раз спиняючись, щоб витерти очі, і нарешті запитала:

— Так, отже, ти здобув ці гроші чесним шляхом?

— Ще чеснішим, аніж коли б я виграв їх у лотереї. Я їх заробив.

Помалу до неї верталася довіра, і вона ще раз уважно перечитала листа. Йому довго довелося пояснювати їй, звідки саме у нього взялося так багато грошей, і ще довше переконувати, що це гроші направду її і що йому вони не потрібні.

— Я покладу їх у банк на твоє ім’я, — сказала вона врешті.

— І не думай. Бери їх собі і роби з ними, що хочеш. А ні, то я віддам їх Марії, вона знайде, куди їх притулити. Я б радив тобі найняти служницю і відпочити як слід.

— Піду зараз розповім Бернардові,— мовила Гертруда, прощаючись.

Мартін спохмурнів, але зараз і посміхнувся.

— Гаразд, — сказав він. — Тоді він, мабуть, ще запросить мене на обід.

— Авжеж, запросить! Я певна! — з запалом вигукнула Гертруда і, міцно обнявши брата, поцілувала його.

РОЗДІЛ ХLІІ

Настав день, коли Мартін відчув себе дуже самотнім. Він був здоровий і дужий, але не мав ніякої роботи. Тепер, коли він кинув писати й учитися, коли він втратив Брісендена й Рутину любов, життя його стало великою пусткою. І не давалося цієї пустки заповнити дорогими ресторанами та єгипетськими сигаретами. Щоправда, його непереможно вабили південні моря, але він відчував, що тут, у Сполучених Штатах, ще не все закінчено. Дві його книжки мали незабаром вийти з друку, і в нього ще чимало було книжок, які можна б видати. Отже, треба було почекати, щоб в океан поїхати з торбою золота. Він знав одну долину й бухту на Маркізьких островах, що їх можна було купити за тисячу чілійських доларів. Долина простягалася від схожої на підкову бухти до вершин високих, хмарами повитих гір і мала площу яких десять тисяч акрів. Її всю вкривали тропічні плодові дерева, а куріпок і кабанів там аж роїлося. Де-не-де траплялися там стада дикої худоби, а вище, в горах, паслися цілі гурти, на яких часом нападали зграї диких собак. Увесь той закутень незайманий. Ще жодна людина там не селилась. І все це разом з бухтою можна було купити за тисячу чілійських доларів.

Бухта, як він собі пригадував, була чудова і така глибока та безпечна, що Південно-Тихоокеанський путівник рекомендував її як найкращу гавань для ремонту суден на сотні миль довкола. Він купить шхуну, — подібне до яхти, обшите міддю, прудкохідне суденце, — і торгуватиме копрою та збиратиме перли. А житиме в тій долині. Збудує патріархальну очеретяну хатину, як у Таті, і заведе собі в долині й на судні темношкіру службу. Він прийматиме там агента з Тайоги, капітанів торговельних суден, що не мають сталого курсу, і взагалі весь цвіт блукацької братії з південних морів. Житиме він відкрито й частуватиме гостей по-королівському. І з часом забудуться прочитані колись книжки і весь цей світ, що виявився таким злудним.

Але задля цього треба тут, у Каліфорнії, добряче набити черес. Гроші вже почали напливати. Скоро хоч одна книжка матиме успіх, можна буде спродати цілу цю купу рукописів. Він ще складе в збірки дрібніші оповідання та поезії і запевнить собі й долину, й бухту, і шхуну. А писати він уже ніколи не буде. Це вже твердо. Тим часом же, поки не вийшли книжки, треба щось більше робити, аніж тільки існувати в такому півсні й байдужості до всього світу, як оце зараз.

Якось у неділю вранці він довідався, що того дня спілка мулярів улаштовує у парку Шелмаунд пікнік, і вирішив туди піти. Давніше він часто бував на робітничих гулянках і добре знав, що це таке, тож, Коли увійшов до парку, у ньому вмить прокинулись давні призабуті почуття. Кінець кінцем, робітники ж для нього свої люди. Серед них він народився й виріс і, хоч на деякий час їх покинув, тепер був радий до них повернутися.

— Та це ж Март! — гукнув раптом хтось коло нього, і на плече йому лягла дружня рука. — Де ти пропадав? Плавав? Ну, ходім вип’ємо!

Він опинився в гурті давніх приятелів; декого, правда, не вистачало, та зате були й нові обличчя. Не були вони собі мулярами, але, як і колись, ходили на всі недільні гулянки, щоб потанцювати, посміятися та й силою поважитись. Мартін випив з ними і знову відчув себе людиною. Дурень він був, що покинув їх, подумав Мартін. Він був би куди щасливіший, коли б лишився з ними, а не тягся до книжок та до тих, що там нагорі. Щоправда, пиво вже не здавалось йому таким добрим, як раніш. Воно вже не смакувало так. Це, певно, Брісенден відбив у нього охоту до простого пива. А книжки відучили його спілкуватися з давніми друзями. Він вирішив довести собі самому, що не відучили, і пішов до майданчика танцювати. Там спіткав він слюсаря Джіммі, сестриного пожильця, в товаристві високої білявої дівчини, яка одразу ж віддала перевагу Мартінові.

— Зовсім як давніш! — пояснив Джіммі товаришам, що почали з нього сміятися, коли Мартін з білявкою закружляли у вальсі.— Але я навіть і не серджуся. До біса радий його бачити. Дивіться, як танцює! Шовком звивається! То хіба ж можна за такого дорікати дівчатам?

Проте Мартін чесно повернув дівчину Джіммі, і вся трійця разом з півдесятком товаришів почала сміятися й жартувати, дивлячись на танцівників. Усі були раді бачити Мартіна. Ще не вийшла в світ жодна його книжка, тож і не мав він в їхніх очах фіктивної вартості. Вони любили його заради нього самого. Він чувся наче принц, повернений із вигнання, і самотнє його серце розцвітало, купаючись