Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

на те й набрались «побожності», аби зруйнувати «світ», отже, imperium Romanum, доки зітруть її на порох, доки германці та інші харцизи стануть у ній господарем. І християнин, і анархіст — decadent'n: обидва здатні лише руйнувати, затруювати, засмучувати, висисати кров; інстинктом обидва до смерті ненавидять усе випростане, величне, тривке — все, що заповідає майбутнє. Християнство стало вампіром imperium Romanum: воно миттю понищило незмірні здобутки римлян, що збудували підмурки великої культури, почалась інша доба... Невже ви досі не зрозуміли? Imperium Romanum,— яку ми знаємо, про яку можемо дізнатися ще більше з історії римських провінцій,— цей дивовижний і величний шедевр був лише початком, будівництво було розраховане на тисячі років,— але ж і досі нічого не спорудили і вже навіть не мріють збудувати в такому ж вимірі sub specie aeterni![47] Ця організація була досить міцна, щоб витримувати поганих імператорів: для таких структур випадкова роль окремих осіб нічого не важить — це перший принцип будь-якої визначної архітектури. Але була заслабка, щоб опиратись найрозбещенішій розпусті — християнам... Ці потаємні хробаки, прикрившись туманом, пітьмою і двозначними словесами, підкралися до кожного, щоб виссати повагу до правдивого, взагалі всі інстинкти, спрямовані в реальність; зграя боязких, жінкоподібних і солодкавих людців мало-помалу відвернула від тієї незмірної будівлі «душі»,— отже, ті вартісні, шляхетні і чоловічі натури, які долю Риму вважали своєю власною справою і, відчуваючи гордість, переймалися нею всім єством. Святеницьке лицемірство, потаємні збіговиська, похмурі уявлення, як-от: пекло, жертва невинного, unio mystica[48] в обряді пиття крові, а насамперед поволі роздмухуване полум'я помсти, помсти паріїв — саме така релігія стала володарем Риму, хоча ще Епікур оголошував війну її преекзистенціальній формі. Аби збагнути, проти чого боровся Епікур, почитайте Лукреція: Епікур засуджував не поганство, а «християнство», отже, занапащення душ провиною, поняттями кари і безсмертя. Він виступав проти потаємних культів, того своєрідного латентного християнства: правдивим спасінням у ті часи було спростування ідеї безсмертя. Епікур переміг, у Римській імперії кожна пристойна людина була епікурейцем,— аж тут об'явився Павло... Павло — це геніальне втілення ненависті паріїв проти Риму, проти «світу»; це жид, вічний жид par excellence... Він здогадався, що з допогомою нечисленної християнської секти, яка відчахнулася від іудейства, можна роздмухати «світову пожежу», що, взявши символом розіп'ятого бога, можна згуртувати в могутню силу всіх потаємних ворохобників, усю потолоч, усіх спадкоємців анархічних розрухів у країні. «Спасіння прийде з Ізраїлю». Християнство було немов закляття, яке розбивало всі потаємні культи,— наприклад, Осіріса, Великої Матері, Мітри,— і водночас усотувало їхню силу. Саме в цьому Павлова геніальність. І його інстинкт був настільки певний, що він із безжальним насильством над правдою вклав уявлення, якими чарували ті релігії паріїв, у вуста «спасителя», якого сам же й вигадав,— і не тільки у вуста: він його зробив таким, що перед ним схилилися навіть жерці культу Мітри... Це було його переродження; він збагнув: аби знецінити «світ», аби над Римом запанувала примара «пекла», а життя було погублене «потойбічним», необхідна віра в безсмертя... Нігіліст і християнин: ми поєднуємо ці слова аж ніяк не випадково...

59

Змарновані всі здобутки античності: я не знаходжу слова, щоб висловити те, що відчуваю, коли згадую про таке страхіття. І зважте, що ті здобутки були тільки готівлею, лише гранітними підмурками несхитної самосвідомості для майбутнього тисячолітнього будівництва,— змарнована вся мудрість античності!.. Навіщо були греки? Навіщо римляни? Адже вже визріли всі передумови розвитку високої культури, сформувались усі наукові методи, постало величне незрівнянне мистецтво добре читати — передумова будь-яких культурних традицій і єдності науки; природознавство, залучивши математику й механіку, вже вийшло на найширший шлях; розуміння фактів — остання і найвартісніша наука — вже мало свої школи, ба навіть уже сотні років традиції! Ви розумієте, що це? Вже винайшли все істотне, аби добре посувалася робота: адже методи — про це й десять разів треба казати — це те істотне, що здобувається найважче, те, чому найдовше опираються звичаї і лінощі. Нескутий погляд на дійсність, делікатні руки, терпіння і поважність у найменшому, повна справедливість пізнання — те, що, роблячи неймовірні зусилля над собою, бо ж у нашому тілі й досі є залишки всіх поганих, отже, християнських інстинктів,— ми сьогодні здобуваємо знову, тоді вже було досягнуте! Більш ніж дві тисячі років тому! І додайте сюди добрий такт та витончений смак! І не було й сліду дресирування розуму! І нічого подібного до «німецької» освіти з її хамськими манерами! Все проступало в тілі, у звичаях, в інстинктах,— одне слово, в реальності... І все змарноване! За хвилю зостався тільки спогад! Греки! Римляни! Шляхетність інстинктів, нехибний смак, методичні дослідження, геніальність організації і врядування, віра, прагнення забезпечити людству майбутнє, завзяття й очевидне потвердження всього, що звалось imperium Romanum, величний стиль, притаманний не тільки мистецтву, а й усій реальності, істині і самому життю... І все це не розтрощене вмить якимось природним катаклізмом! Не розтоптане важкою ходою германців або інших племен! А зганьблене невидними, хитрими і підступними недокрівними вампірами! Не переможене, а виссане!.. Запанувало потаємне жадання помсти й дріб'язкова заздрість! Усе нікчемне, страдницьке, лихе — ціле гетто людської душі — враз вибралось нагору. Ви лишень почитайте якого-небудь християнського агітатора, приміром, блаженного Августіна,— збагнете, почуєте, що за нечисті людці почали тоді всім заправляти. Цілком помиляються ті, хто припускає, ніби у ватажків християнського руху не було ніякого розуму,— ні, отці церкви були дуже розумні, розумні аж до святості! Я ж їм закидаю зовсім інше. їх занедбала природа: забула їм дати скромний посаг із пристойних, порядних і чистих інстинктів... Між нами кажучи, їх навіть не можна назвати чоловіками. І коли іслам зневажає християнство, то має в цьому абсолютну слушність: іслам заснували таки чоловіки...

60

Християнство занапастило нам здобутки античної культури, а згодом занапастило й здобутки культури ісламської. Розтоптали (вже й не кажу якими ногами) дивовижний і, по суті, близький нам іспано-мавританський культурний світ, що, як і Рим, і Греція, розвивав почуття і викохував смак... Навіщо? Бо ж він зародився завдяки шляхетним, чоловічим інстинктам, потверджував життя, та ще й укупі з усією небаченою і вишуканою мавританською пишнотою!.. Хрестоносці згодом звоювали те, перед чим годилось би простертись у поросі: культуру, проти якої навіть наше дев'ятнадцяте сторіччя видається вкрай убогим і «запізнілим». Щоправда, їм кортіло мати здобич: адже Схід був багатий... Але відкиньмо упередженість! Хрестові походи — це просте найогидніше піратство! Німецька аристократія,— по суті, вікінги,— потрапила у свою