Читати книгу - "Леді Африка"

Берил, яка жила в злиднях, змогла провести решту життя у відносному комфорті та навіть здобути популярність.

Звідтоді книжку, як і саму Берил, оточували плітки та осуд. Дехто вважав, що цей твір написала не вона, а її третій чоловік — Рауль Шумахер, який працював у Голлівуді на інших авторів. Відверто кажучи, я не здивована реакцією громадськості. Берил неохоче розповідала про себе, і тому люди, які начебто її добре знали, пізніше також були здивовані, що вона керувала літаком, перемагала на перегонах та могла написати щось, окрім листівки. Втім докази свідчать про те, що Берил показала більшу частину книги (вісімнадцять розділів із двадцяти чотирьох) своєму видавцеві, перш ніж познайомилася з Раулем.

Хоча книжка Берил не здобула такої популярності, як твір Ісака Денісена «Із Африки» (в обох книжках змальовано ті самі місце та час, а персонажі дуже подібні між собою), я вважаю, вона мала на це всі шанси. Особисто мені було важко відірватися від «На захід, слідом за ніччю» вже після першого абзацу. Берил так описує своє дитинство в Африці, красу колоніальної Кенії та свої незвичайні пригоди, що ти нібито бачиш усе це навіч. Але найбільше мене вразила її сила духу. Їй не забракло мужності та відваги зазіхнути на традиційно чоловічі заняття тоді, коли це вважалося немислимим. Я ніколи не зустрічала нікого хоч трохи схожого на неї — жінку, яка жила б за власними, не нав’язаними суспільством правилами, хоча це їй дорого коштувало. Жінку, яка б чудово вписалася в твори Гемінґвея, якби він писав про сильних та рішучих жінок так само, як про чоловіків.

Поза сумнівом, Берил була непересічною особистістю: жінка-загадка, вільнодумна індивідуалістка. Справжній сфінкс. Але, хоч як це дивно, вона здавалася дедалі більш зрозумілою і ніби знайомою, коли я зображувала її як персонажку, намагаючись якомога глибше поринути в її світ. Я вже відчувала щось подібне з героїнею Гедлі Гемінґвей у своєму романі «Паризька дружина». Але з Берил нас пов’язує дещо більше: моя мати теж зникла з мого життя, коли мені було чотири роки, й повернулася, коли виповнилось двадцять. У мене мовби вдарила блискавка, коли я дізналася про таку спільну долю, адже так я могла краще зрозуміти Берил і мотиви її вчинків у періоди найважчих випробувань. Мені було страшенно її шкода, коли в неї відібрали сина. Хоч вона так і не зблизилася з Ґервазом, який залишився в Англії з матір’ю Менсфілда, мабуть, він успадкував силу волі Берил та її стоїчну вдачу. Він пишався досягненнями та пригодницьким духом матері й любив її більше за батька, який виявився не надто йому близьким.

Стосунки Берил і Рути тривали протягом усього життя — їхня дитяча дружба переросла у взаємоповагу та безмежну довіру. У тридцяті роки вони розлучилися, бо Берил переїхала в Англію, але після Другої світової їй вдалося знайти Руту, й по тому вони вже більше не втрачали зв’язку. Хоча Берил була дуже потайливою людиною та вміла берегти свої секрети, її друзі й знайомі вважають, що, крім батька й Рути, вона по-справжньому любила лише Деніса Фінча Гаттона. Берил померла в Найробі 1986-го, у вісімдесятитрирічному віці, трохи не доживши до п’ятдесятої річниці свого рекордного польоту. Можливо, в цей час вона згадувала, як сідала в «Чайку», не забуваючи покласти баклажку з бренді до кишені льотного комбінезона.

«Twende tu», — кричала вона на суахілі, коли застібала шолом.

Я йду.

Пола Маклейн, Клівленд, штат Огайо

Подяки

оже здатися дивним, але написання книжки вимагає спільних зусиль. Звичайно, я б могла напружено працювати на самоті, але, на щастя, я не самотня. Багато чудових людей доклали свою частку до створення «Леді Африки», і, хоча я так чи інакше висловлювала свою вдячність під час роботи над книжкою, вони заслуговують на формальну подяку і моє скромне «спасибі». Мій літературний агент Джулі Барер — кращого годі й уявляти. Завдяки своїй щиросердності, діловому підходу й дивовижному чуттю вона стала моїм першим і найважливішим читачем, а також доброю подругою. Мені б не вдалося довести роботу до кінця, якби не вона. Сузанна Портер — це редактор, про якого мріють інші письменники. Вона перечитувала (і знову перечитувала!) численні чернетки, але до останнього вірила, що книга вийде саме такою, якою я її задумувала. Її гостре око, проникливість та непохитна віра в мене відчутні на кожній сторінці.

Видавництва «Белентайн Букс» та «Пінґвін Рендом Гауз» — кращі з усіх, які лишень можна знайти; там працюють найвідповідальніші люди, просто найкращі в своїй справі. Висловлюю безмежну подяку чудовій Ліббі Мак-Гір, а також Кім Гові, Дженніфер Гершлі, Сьюзан Коркоран, Дженніфер Гарза, Терезі Зоро, Квінн Роджерс, Деборі Фоулі, Паоло Пепе, Бенджаміну Драєру, Стіву Мессіна, Крістін Фасслер, Тобі Ернсту, Анні Бауер, Марку Магуайру, Каролін Меєрс, Лізі Барнс і, звичайно, незамінній Приянці Крішнан. Я вдячна С’ю Бетц за її ретельне й продумане технічне редагування, Дані Бланшет — за цікавий дизайн внутрішнього наповнення та Робін Шіф за просто приголомшливо гарну обкладинку оригінального англійського видання. Величезне спасибі Джині Центрело за виступ на мій захист, коли це було конче необхідно, а також нашому чудовому відділові продажів за щиру любов до книжок і своєї справи загалом, за те, що моя книжка дійшла до книгарень і читачів.

Я багато чим завдячую команді літературної агенції «Барер Лайбрері», а саме Джеммі Парді, Анні Геллер і Вільяму Боггесу. Щиро дякую також Урсулі Дойл, Сьюзен де Суассон і Девіду Бамбрід з «Віраго»; Каспіану Деннісу з «Абвер Штайн»; Лінн Генрі, Крістін Кокрейн і Шарон Кляйн із «Даблдей Кенада» та «Пінґвін Рендом Гауз Кенада».

Мистецька фундація імені Мак-Давела надала мені розкішну резиденцію, де я закінчувала працювати над рукописом у повному спокої та зосередженні. Від Стіва Ріда я отримала багато важливої інформації про пілотування літака та польоти взагалі. Також саме він познайомив мене з твором Берил «На захід, слідом за ніччю». Звичайно, краще б йому отримати гроші чи вінтажний біплан, ніж вдовольнятися моєю щирою подякою! Завдяки досвідові Стейсі Ґір із ферми «Мейпл Крест» мені відкрився світ коней і всього, пов’язаного з їх тренуванням. Щиро їй дякую.

Хотілося б згадати із вдячністю й чудову команду з «Мікато Сафаріз», яка доклала всіх зусиль, щоб моя подорож до Кенії стала справді