Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

.

Він обережно поклав корону на голову і повільно сів на трон. Він так велично дивився на цю землю. Його лицарі, здавалося, розширювали для нього цю величезну землю.

Його погляд давно вже зосередився на місці, ще далі. На далекому небі між шарами хмар лунала тиха і ніжна пісня. Лагідний голос промовляв до нього.

.

Я дарую тобі крила світла. І одного разу я буду пишатися тобою.

.

Моя дитина.

.

Палаючі хмари зникали шар за шаром.

.

Срібляста сітка мерехтіла і обвалювалася в небі над Вонде.

Магічні кола і таємничі руни, які оточували чарівників, раптово зникали одна за одною. Вони поступово втрачали свою магічну здатність.

.

Сила стихій також згасала шар за шаром. У світі вже не миготіли рядки законів. Світ, сконструйований стихіями, в цей момент перетворився на справжній наріжний камінь.

.

Вечірній вітер м’яко повіяв на плато. Захід сонця згасав. Тулман раптом підняв руку. На його зап’ясті була вражаюча рана. Повільно витікала яскраво-червона кров.

.

Закінчилася епоха.

.

Золоте око в небі поволі заплющувалося. Світовий плач пролунав по всій землі. Настали сутінки. Так само, як і його спуск, війна, яка тривала сім епох, закінчилася в цей момент.

.

Озирнувшись, на рівнинах Вонде один за одним падали Кришталеве Скупчення та Раса Но.

Раптом високий Володар Кристалічних Грон розпався і перетворився на уламки, які розліталися разом з вітром.

.

І ридання поширилися по всьому плато.

,

Позаду Мейнільд фактично став на коліна на землю в заціпенінні. Сеньйор торкнувся її щік. Вона не знала, коли, але її обличчя також було повне сліз.

.

На полі бою.

Фрея спокійно спостерігала за всім. Її очі наповнилися умиротвореним поглядом. Поруч з нею на вітрі плато м’яко майорів срібний прапор лілії Еруїна.

.

Але її сльози впали в порох.

.

Вона підняла голову.

Те, що він побачив, було схоже на зоряну літню ніч, блискучий Чумацький Шлях, що простягався через гори Бучче.

,

Того дня Петі-фініс все ще був поруч з нею.

Старша сестро, ти чуєш цей голос?

.

Можливо, з цього все і почалося.

.

Час минав у темряві.

?

Софі?

З-за спини Брандо долинув дещо незнайомий голос. Брандо був приголомшений і обернувся. Він побачив кількох лицарів у лицарському мундирі Греція, що йшли йому назустріч. Вони поплескали його по плечу і сказали: Чого ти чекаєш? Нежить наближається.

?

Нежиті?

.

Брандо був приголомшений.

.

Він підвів голову. Перед ним були гори Алкеш. Прапори, що вкривали гори, були незліченними лицарськими полками Фанзіна. Лицарі робили останні приготування. Вони вийшли з укріплень і вишикувалися у відкритій долині.

.

Лицарі один за одним проходили повз нього.

Раптом він згадав ім’я одного з лицарів.

.

Але світло і тінь перед ним раптом переплелися.

.

Потім він перетворився на небо, повне полум’я.

!

До нього поспішив гравець, весь у крові, і крикнув: Біжи, Мадара атакує!

У диму та пилу повільно спадав прапор срібної лілії Еруїна.

Скільки сягало око, палаци і міста були спалені вщент у полум’ї.

Брандо не знав коли, але сльози текли по його обличчю.

.

Але сцена перед ним знову змінилася.

Він був звільнений і стояв на величезному полі бою. Куди б він не глянув, всюди були палаючі вуглинки і залишки трупів. Залишки колісниць і танків горіли і були розкидані по відкритих рівнинах.

Над його головою свистіли і летіли вдалину незліченні літальні апарати.

,

На небі був гігантський дракон, який вкрив небо. Його величезні золоті очі холодно дивилися на землю.

Повз нього проходила незліченна кількість солдатів. Вони наче й не бачили його існування, коли кричали й кидалися вдалину.

Потім все світло зникло.

.

Здавалося, що світ повертається в темряву.

У безкрайній темряві він почув лагідний голос.

. —

Це твоя остання надія. Сподіваюся, ти дорожиш ним —

.

Примітка автора Після цього розділу має бути останній розділ. Останню главу ще потрібно відредагувати. Ймовірно, пройде близько години, перш ніж він буде випущений. Це подарує всім більш задовільний фінал. Адже я сказала, що не буду писати трагедію. Після того, як книга буде закінчена, я маю написати післямову до Амбера. Я не знаю, чи буде вона опублікована сьогодні, чи завтра. Також вітаю всіх з новим роком. Я дуже вдячний за ваші шість років спілкування.

1549

Розділ 1549

.

Довгий спис встромився прямо в груди Кирила.

.

Скарлет задихався повітря. Вона міцно стиснула спис і дивилася на короля племені Но, коли він голосив і перетворювався на незліченні шматки, які розсіювалися від світу. Вона повернула голову. Над безкрайніми Крайніми рівнинами залишалася лише порожнеча. У далекій, глибокій темряві все далі й далі віддалялася від неї небесно-блакитна постать.

!

Міс Овіна!

!

Господи мій!

У темряві дівчина-горець раптом прокинулася. М’яке сонячне світло світило в кімнату через вікно. Тонкі фіранки не могли приховати краси літа. На столі лежала тепла лілія.

Скарлет раптом зрозуміла, що їй сниться кошмар. Вона сіла на ліжко і обережно поклала руку собі на груди. Все минуле м’яко текло в її серці. Вона підвела очі і спокійно подивилася на Лазуровий Спис з боку кімнати.

Звук бійки Хіпаміри та Шити було чути з двору зовні, що супроводжувалося лайкою Мейнільди.

За вікном небо було блакитне і чисте.

Карета повільно поїхала в ліс. Ділфері тримала листа в руці і мовчки дивилася в той бік, поки тінь від карети нарешті не зникла.

.

Вона подивилася на листа в руці. В її ясних очах промайнув спалах полегшення, а потім вона обернулася легкими кроками. У маєтку Яньбао слуги пошепки обговорювали щорічне грандіозне весілля королівства.

?

Що було після цього?

Після цього все було добре. Його Величність Вогняний Король відрубав голову Сутінкового Дракона, і війна нашого часу підійшла до кінця.

?

Яке відношення це має до весілля принцеси?

. —

Звичайно, це пов’язано з цим. У тій війні брала участь і принцеса Фоза —

Але історія, яку я почув, відрізняється від вашої. Хіба Його Величність, Вогняний Король, не покинув наш світ?

.

Це лише чутка з села.

Ділфері посміхнувся. Вона подивилася на хмари в небі. Морський бриз дмухнув м’яко, і лист у її руці немов затріпотів.

На листі стояла печатка Чорної Сосни.

По головній дорозі Абіса йшов юнак. Він мав неголену бороду і носив подертий солом’яний капелюх.