Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

— Он воно що… — гмикнула Йорунн і, не витримавши, додала: — Уявляю цю розмову: ще одна раптово отримана спадщина чи подорож у супроводі вірної людини?

Ульф кинув на неї зацікавлений погляд і посміхнувся.

— Підслуховувати взагалі-то погано.

— Ви не надто ховалися.

— Справді, мій промах. А у вас легкий крок, доведеться до нього звикати.

— Ви не відповіли на запитання.

— Про хлопчика та його наймача? Не хвилюйтеся: цього разу жодної політики, лише один із місцевих торговців краденим. Вирішив спіймати удачу за хвіст і поживитися якоюсь рідкісною дивиною, яких у гості правителя має бути чимало.

— І як він зараз? — обережно уточнила Йорунн.

— Злегка наляканий, трохи пом'ятий. Але більше вас турбувати не буде і через пару днів повернеться до звичних способів заробітку.

Дівчина зиркнула на Ульфа з недовірою:

— Тобто, ви його відпустили?

— Ну, ми поговорили. Серйозно і змістовно, — він потер кісточки пальців, наче ті боліли після удару. — І дійшли порозуміння. Він недурна людина, знає, коли слід промовчати та вдати, що нічого не бачить. Тож до чого крайнощі? Йому є що втрачати, а мені зайві вуха у місті не завадять.

— А балакучі язики?

— Не посміє, — усмішка Ульфа стала небезпечно холодною. — Я вмію бути переконливим. Проте поки що, міледі, можете не забивати свою гарненьку голову цими дрібницями. Можливо, пізніше, але не зараз, — він трохи помовчав, прислухаючись до дзвону вдалині й раптом посміхнувся, наче нічого й не відбулося: — Ні, ну що за день сьогодні? Обід пропустили.