Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

Місяця лютого в 28-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Василія, співстраждальця і співпостника святого Прокопія Декаполита

Він жив за царювання Лева Ісаврянина, іконоборця. Покинувши ж світ і все, що в світі, став монахом і життя чернече добродійне, як же годилося, пройшов. Тоді, коли шанування святих ікон відкидалося, твердо іконоборцям протистояв — через те був схоплений і довго мучений, проте не підкорився і не погодився з їхнім єретицтвом, але правду визнавав аж до смерти, маючи собі помічником божественного Прокопія. Дерли-бо Василія святого [як же і Прокопія преподобного] по цілому тілу, і по шиї, і в темницю вкинули, перебував у путах часу немало, допоки не загинув із землі цар беззаконний. Коли ж помер кат той, відпущено було преподобного Василія зі святим Прокопієм й иншимиісповідниками. І жив у таких, як і раніше, постницьких трудах, багатьох до правовір'я приводячи і на добродійне наставляюючи життя. Тоді після років достатніх і життя богоугодного блаженна його кончина прийшла. У молитвах і похвальбах до Бога, Якого ж змалку полюбив, веселячися, відійшов.

У той самий день житіє і страждання святого священомученика Протерія, патріярха Олександрійського

В Олександрії, єгипетському граді, коли Діоскор-єретик престол патріяршества після переставлення святого Кирила прийняв і цілий Єгипет єресі своєї сповнив, був пресвітер благочестивий і в православних догмах нездоланний на ім'я Протерій, святий життям і богонатхненнго розуму і премуд рости сповнений. Він, бачивши багатьох, що до патріярхової схиляються єресі, яка про одну в Христі природу злословила, чинив спротив їм твердо словами непереможними. Патрі ярх же Діоскор гнівався на нього, проте, хотівши привести його до свого неблагочестивого однодумства, лестив йому ласкою і честю протопресвітерства вшанував. Але нічого не досягнув — твердий-бо у вірі був Протерій святий, бо добре навчився православ'я від святішого Кирила, який перед тим був Олександрійським патріярхом. Після Четвертого Вселенського Собору святих Отців у Халкедоні, який за царювання Маркіяна був, викрито було Діоскора в єресі його, і прийняв суд скинення з патріяршого сану і від Церкви відлучення. І вигнано його в край Пафлагонійський, у град, що Гангрена називається, де за якийсь час і помер. А в Олександрії на патріяршеський престол після скиненого Діоскора вибрано було із православних архиєреїв, і клириків, і людей благочестивих святого Протерія, мужа, воістину такого сану достойного. Цілий олександрійський народ, Діоскоровим єретицтвом, як отрутою душешкідливою, напоєний, ще ж і деякими єретикуючими клириками навчений, не погоджувався з Протерієвим поставленням. І коли святого Протерія православні поставили патріярхом, і він прийняв свій престол, і правовір'я, на Халкедонському Соборі святими Отцями утверджене, почав прославляти, — почався серед люду шум і галас. Дехто-бо із клириків, серед них були й високих чинів — Тимотей-пресвітер, якого прозивали Єлур, і Петро Монгос, диякон, обидва Діоскором висвячені і сповнені його єресі, — з иншими відлучилися від церковного собору, не хотіли нічого спільного мати зі святим Протерієм і робили в народі розкол, на бунт зрушуючи. І був розбрат в олександрійській Церкві великий: одні цього новопоставленого патріярха трималися і православно мудрствували, инші ж — Діоскора знову хотіли і проклинали догми Халкедонського собору. Крамолу ж і бійку чинили одні з одними і на патріярха насмілювалися. Кричали-бо нерозумні заколотники на святого Протерія, пере любником його називаючи, тому що, коли живий ще був архиєрей Діоскор, ХОч і в ув'язненні, то він узяв його невісту, святу ІДеркву. Ще ж казали, що Протерій єретик і патріяршого сану не достойний. Багато-бо Протерій святий від бунтівливого єретичного народу бід терпів й убивчих рук боявся, мусив воїнської вимагати сторожі на захист здоров'я свого, проте завжди був у страху, сподіваючися народного нападу, бо й на претоначальників своїх уже були повстали, і на царське військо в граді кидалися. Тоді антипат із Тиваїди прийшов у град вгамувати бунт — люди кидали камінням на воїнів, що з ним прийшли. Ті ж, народне повстання бачивши, побігли в храм, що називається Серапідіс, і в ньому замкнулися. Люди ж, прибігши, обступили храм той і, здобувши його, вогнем усіх воїнів живими спалили. Чувши ж про те, благочестивий цар Маркіян розгнівався вельми й послав більшу військову силу, вгамував громадян і людей, забравши в міста пшеницю і зерно, що з єгипетських градів і земель до Олександрії кораблями привозили, звелівши вже не до Олександрії, а в Пилусію, а звідтіля до Царгорода привозити. Ще ж забрав в олександрійців і народні лазні, й инші деякі угіддя, і всіляку свободу, і видовища, для них звичні, заборонив. Через те журилися громадяни, а найбільше через обмаль хліба — голодом були охоплені. — Вгамувалися і просили святішого патріярха Протерія, щоб ішов і просив за них царя. Святіший же пішов, був до царя прохачем за град свій і на милість схилив царя — усе, що просив, отримав. Насамперед-бо свободу градові подаровано і хліб повернено було. І прожив святитель Божий один рік на престолі своєму в мирі. Тимотея ж Єлюра, що покаятися не хотів, і його заколотників передав на скинення.

Після цього переставився благочестивий цар Маркіян, і знову розкольники єретикуючі піднесли ріг свій, і народ нерозумний на галас і бунт підбурювати почали, і не зупинилися, поки не здійснили зла свого, беззаконні. Тимотей-бо Єлюр, пройдисвіт, лукавий і волхв, єгипетських монахів, що в монастирях і у відлюдництві жили, хитро обдурив так. Дочекавшися безмісячної ночі, накрився темним одягом, обійшов келії монаші, кожного на ім'я кличучи. І коли кожен із них відповідаючи, питав, хто то і чого потребує, казав він: "Я один зі службових духів, посланий від Бога: щоб ви не входили у спілку з Протерієм і собору Халкедонського щоб не приймали. Тимотея ж Єлюра єпископом Олександрії поставте". Так підступний хитрець за допомогою біса чарами обманув їх. Вони ж, не розуміючи ворожого підступу, йняли віру брехні, наче правді, і один одному явлення те, наче ангельське, розповідаючи, погодилися. І зібралися в збір великий, порадившись іти в Олександрію, наче на війну, гнівом дихаючи на невинного православного Божого архиєрея Протерія, хотівши вигнати його з церкви. Тим часом Тимотей в Олександрії, одних підступом научаючи, инших підкупом таємно наймаючи, зібрав собі полк бунтівників великий і, дочекавшися зручного часу,