Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

Коли Криленко розплющив очі, він побачив: високий пасажир і зараз бубонів по столу, викидаючи свої тендітні пальці. Його супутника не було. Від парового опалення в купе стало душно, і Криленко підвівся з ліжка, щоб скинути піджак. Осінній вечір уже розтанув, і в купе заглядала темна мряка дощовитої ночі. З сусіднього купе, що праворуч, доносились голоси.

- Дозвольте спитати вас,- сказав після довгої мовчанки високий пасажир, коли Криленко, повісивши піджака, знову збирався лягти,- відкіля ви їдете?

- З Німеччини,- не повертаючись, коротко кинув Криленко.

- Мабуть, в посольстві працювали? - спитав пасажир і уважно подивився на свого співбесідника.

- Так!

- Я одразу догадався,- усміхнувся він.- Саме в посольстві, бо інакше ви не мали б такого вигляду.

Криленко швидко поправив рогово-совині окуляри: його неприємно вразила така несподівана фамільярність.

- Якого вигляду? - трохи суворо спитав він і круто повернувсь. Пасажир враз знітився і обличчя йому перекосилось.

- Коли я вас образив, то прошу пробачення,- промовив він.- Мені здалося, що я з вами можу поговорити. Я дуже рідко говорю.

Криленко, який мав здібність завжди й всюди хутко зорієнтуватись, рішив, що він має справу з людиною не зовсім психічно нормальною.

- Я теж радий поговорити з вами,- поспішив він сказати іншим тоном,- ви, очевидно, не зрозуміли мене. Але я знову повторюю: якого вигляду?

- Бачите,- помовчавши, промовив химерний пасажир,- коли б ви були випадковим туристом, то ці ваші гостроносі щиблети дуже хамлувато сиділи б на ваших ногах. А втім,- раптом підводячись і несподівано простягаючи руку, сказав він,- дозвольте одрекомендуватися: інженер Сердюк.

- Дуже приємно,- машинально, не називаючи свого прізвища, стиснув руку Криленко, і тут вже відчув, що приємного було надто мало. Інженер, не по-звичайному представившись, знову замовк, і на його n обличчі заграла хороблива усмішка. І ясно: це не могло не вплинути на Криленка. Короткий, але химерний діалог з випадковим подорожником нагадав йому чомусь перші дні 17-го року. В уяві йому промчалось кілька несподіванок, і він здригнув. Але зате Криленко згадав і рівні берлінські вулиці, і тихий кабінет над Шпрее, і нормальне й точне, мов годинниковий механізм, німецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з кінематографічною швидкістю і залишило за собою в його душі трохи гіркий і неприємний слід. І що його з Берліна зовсім одкликано, він тільки зараз гостро відчув.

- Так от я й дивлюсь на вас,- сказав після невеличкої павзи Сердюк,- не турист ви... А я, знаєте,- і він весело зареготав,- знаєте, поїхав колись до Шварцвальду. Це було комічне турне. Хоч як повернусь - усе моветон. Німкеня, знаєте, за мною як за немовлятком ходить. Це, каже, інженер «рюсь» і робить наголос на «рюсь» мовляв, пробачте йому. Це було так комічно...

Інженер уважно подивився на свого співбесідника. Обличчя йому мінялося щохвилини, і на цей раз воно розпливалося в нудну гримасу.

- Чи не думаєте ви підкреслити відому банальність про німецьке філістерство? - кинув Криленко з метою розхолодити інженера та добитись таки нарешті, хто перед ним сидить.

- Саме це я й хотів підкреслити,- поспішно сказав Сердюк.- Хіба вас не цікавить таке питання: як впливає на психічну рівновагу людини комбінація, що складається з Лоенгріга, Шпільгагена та бюргера? Я маю на увазі цивілізованого тевтона.

- Але в ваших словах звучить якась образа,- усміхнувся Криленко.- Чому ви з таким завзяттям нападаєте на них?

- На кого це?

- На цих же, вищезгаданих, тевтонів.

Інженер подивився й сказав обурено:

- По-перше, ви даремно підкреслюєте «тевтонів»: що було, те не вернеться. А потім,- невже ви й досі не догадались, шановний пане... будь ласка, ваше прізвище.

- Криленко.

...- Шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крім того, я думаю,- і Сердюк узяв зовсім професорський тон,- оскільки наша сучасність характеризується проблемами, так би мовити, вищого інтернаціонального порядку, оскільки я, частка цієї сучасности, не можу не цікавитися внутрішнім змістом відомих мені народів. Ви мене, очевидно, розумієте?

- На жаль, ні,- вже трохи різко кинув Криленко.

- І я шкодую,- серйозно сказав Сердюк і раптом по-дитячому зареготав: - Ви мене, будь ласка, не слухайте. Все це - експеримент, не більше. Сидів напроти вас і думав: а що як я візьму та й заговорю з цим добродієм езопівською мовою?

Криленко зміряв спокійним поглядом свого співбесідника і мовчки вийняв з кишені портсигара. На цей раз він і натяку не подав, що інженер дратує його своїми виходками. Тепер не залишилось жодного сумніву, що перед ним сиділа психічно ненормальна людина.

Одноманітні перебої коліс бились у вагон з колишньою настирливістю. Сердюк мовчав і дивився у вікно, повз котре з тоскним посвистом летіла осіння ніч. Криленко, запаливши сигару, ліг і одвернувся до стіни. В купе стояв той химерний електрично-тьмяний присмерк, який буває тільки у вагонах вищого класу. Було тепло і затишно, і мисль обминала і будні, і невдачі, і нудні обов'язки. Тоді десь клубились тихі асоціації і загортали купе в філософічно-задумливе мереживо.

- Так... так-с! - кинув за спиною Криленка Сердюк. Але Криленко вже не звертав уваги на інженера. Він найшов вигіднішим для себе подрімати. Він мав добрі нерви, і тому, коли попадав у становище, подібне даному, завжди вмів найти в нім своє місце. І тепер він скоро втямив, що химерний інженер хоч і явно психічно ненормальний, але, без сумніву, має тихий темперамент, і йому нічого не заподіє. Отже, краще заплющити очі і поміркувати про своє майбутнє. За два дні він мусить увійти в зовсім нову обстановку, що в ній не був більш як чотири роки. Ще декілька станцій - і нова станція його життя. Він поліз у бокову кишеню і, діставши там паперовник, витяг з нього акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики. Аркуш було списано дрібними, але чіткими літерами - рукою самого Криленка. Це була його біографія, що її він заготував ще в берлінському будинку над Шпрее. Він завбачливо написав її, припускаючи, що в «Цека» загублено його анкету і що в час призначення його на нову посаду відсутність біографічних даних може ускладнити справу.

- Народився я,- мовчки, через рядки читав він свій життєпис,- в 1891 році,