read-books.club » Фантастика » Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко 📚 - Українською

Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сивий Капiтан" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:
подумав, що вiн кудись подався...

Проте дверi не вiдчинялися. Тодi Валенто гукнув iще раз, уже iз здивуванням:

- Гей, Кристобалю, чого ти вовтузишся? Чи, може, одягаєш святкове вбрання для зустрiчi гостей? Не треба, друже, ми люди свої!.. Ну, от i добре, - додав вiн задоволено, помiтивши, що важкi дерев'янi дверi повiльно вiдчиняються.

У темному отворi з'явилася висока постать. Але чоловiк цей не виходив з хати, а нерухомо стояв на порозi, сторожко вдивляючись у пiвтемряву. I вiн тримав у руках напоготовi велику мисливську рушницю, це Олесь бачив уже ясно.

- Он який ти став обережний, Кристобалю, - засмiявся Валенто Клаудо, з рушницею виходиш! Ну, вона зараз нi до чого, iди сюди, краще обiйми мене, друже!

Вiн зробив крок до дверей. I раптом спинився мов укопаний. Бо чоловiк, що стояв у дверях, швидко пiдвiв рушницю i холодно, застережливо мовив:

- Не пiдходь! Стiй, де стоїш!

- Та що з тобою, Кристобалю? Не впiзнав мене, чи що? Це ж я, Валенто Клаудо, чуєш? Протри очi, старий... чи ти збожеволiв ?

Чоловiк у дверях так само холодно вiдповiв:

- Я бачу, що це ти, Валенто. Але нам нема про що з тобою говорити. I з твоїми супутниками теж. Iди своїм шляхом, чоловiче, i чим скорiше, тим краще.

- Та ти збожеволiв, Кристобалю, їй-бо! - вже обурено гукнув Клаудо. Що ти верзеш?

- Нi, я не збожеволiв, Валенто. Ти був моїм другом, i я завжди був радий бачити тебе й приймати у себе. Але те минуло. Бо тодi ти був людиною, яку я любив i поважав. Разом з тобою ми билися проти фалангiстiв, захищаючи республiку, захищаючи народ. А тепер ти хто? З ким ти? Мовчиш? Я скажу тобi: ти проти народу, отож i проти мене. Iди геть, Валенто!

- Кристобалю, я не розумiю тебе, - вже розгублено заперечив Клаудо. Про що ти говориш? Я - проти народу, проти тебе?.. Ти щось плутаєш, друже...

- Нi, я не плутаю. Я кажу те, що є насправдi, як звик це робити. Не прикидайся, Валенто!

- Та хiба ж я прикидаюсь? Я просто не розумiю тебе... мов це й не ти зовсiм, Кристобалю...

- О нi, це я, Кристобаль Гомец. А от ти вже не той Валенто Клаудо. Разом iз твоїм Сивим Капiтаном ти йдеш проти народу, бо прирiкаєш його на новi страждання. Хiба я неправду кажу?

В нiчнiй тишi голос високого чоловiка звучав чiтко i суворо, хоч помiтно було, що вiн говорить з великим внутрiшнiм болем. Мабуть, чимало довелося передумати й перебороти в собi цiй людинi, щоб говорити так давньому друговi...

Валенто Клаудо хотiв щось вiдповiсти, але Кристобаль Гомец спинив його помахом руки:

- Мовчи, Валенто! Твiй Сивий Капiтан проголосив себе месником: то його справа. Але вiн намагається стати господарем країни, вiн сам це сказав! I якщо йому це вдасться, вiн, мабуть, буде не кращим вiд генерала Фернандеса. Бо ж i тепер уже вiд його руки ллється кров невинних людей. А тим часом i фалангiсти розстрiлюють таких самих невинних людей. Фернандес i твiй Сивий Капiтан помщатимуться один одному, сперечатимуться за владу, а люди, простi люди будуть через це гинути? Так, Валенто? Сивий Капiтан з твоєю допомогою нищить людей своїми блискавками, а фалангiсти тим часом страчують заарештованих робiтникiв, єдина провина яких полягає в тому, що їх пiдозрюють у спiвчуттi твоєму Капiтановi! Нi, нам бiльше не по дорозi з тобою, Валенто Клаудо.

- Кристобалю, адже я твiй друг...

- Друг?.. Ти був другом i Педро Дорiльї, чи не так? Марта, яка весь час тримала руку Олеся, здригнулася.

- Ти називав себе його другом, - продовжував гнiвно Кристобаль Гомец, а його, Педро Дорiлью, завтра вранцi стратять полiцаї, стратять через тебе i твого Сивого Капiтана. А в чому вiн винний, скажи, колишнiй його друже?..

Олесь ледве встиг пiдтримати Марту, яка тихо зойкнула i поточилася.

- Що? - несамовито вигукнув Валенто Клаудо. - Педро Дорiлью завтра стратять?

- Ти знаєш це не гiрше вiд мене, Валенто, - так само холодно i безжально мовив Кристобаль Гомец. - Адже про це говориться в полiцейських оголошеннях, розклеєних усюди. А якщо не знаєш, можеш подивитися. Полiцейськi собаки побували й тут, причепили он там таке оголошення...

Його рука вказала на придорожнiй стовп. Справдi, на ньому бiлiв аркуш паперу. Валенто Клаудо кинувся до нього.

Ще мить - i вiн голосно читав, розбираючи при мiсячному свiтлi текст, надрукований великими чорними лiтерами:

"Вiд державної полiцiї.

Оголошення.

Пункт перший. З метою охорони населення вiд злочинних дiй так званого Сивого Капiтана (вiн же Ернан Рамiро) полiцiя провела низку арештiв його спiльникiв...

Пункт другий. Кожен, хто буде викритий як спiльник цього небезпечного державного злочинця, буде безжально страчений...

Пункт третiй. Завтра, о дев'ятiй годинi ранку, у в'язницi Сан-Сальвадор буде страчено через вiдрубання голови першого з виявлених спiльникiв Сивого Капiтана Педро Дорiлью..."

- О проклятi!..- вихопилось у Валенто.

Олесь, вражений i розгублений, тримав у своїх руках Марту, яка тремтiла вiд ридання. Валенто Клаудо зробив рух, наче хотiв зiрвати оголошення.

- Стiй! - спинив його рiшучий голос Кристобаля Гомеца. - Не роби цього. Я не хочу, щоб завтра заарештували й мене. Iди геть, Валенто Клаудо! Ти знаєш: коли я щось сказав, то моє слово тверде. Облиш мене i не приходь сюди бiльше нiколи. В iншому разi я вже не розмовлятиму з тобою, ти зустрiнеш мою рушницю. Я сказав усе, Валенто Клаудо.

I вiн зник усерединi будинку, щiльно зачинивши за собою важкi дверi. Якусь мить Валенто стояв мовчки, стискаючи мiцнi кулаки. Потiм вiн ще раз вигукнув:

- О проклятi негiдники!

Його погляд спинився на Мартi, яка ридала, припавши головою до грудей Олеся. Вiн глухо пробурмотiв, опановуючи себе:

- Марто... дитинко...

Дiвчина не пiдводила голови, здригаючись вiд нестримного ридання.

Валенто провiв рукою по головi. До нього поверталося самовладання.

- Нi, цього не буде, цього не може бути! - вигукнув вiн. - Швидше назад, до Капiтана! Ще є час!..

Про який час мовив Валенто? Адже незабаром свiтатиме, хiба ж можна встигнути щось зробити?

- Швидше, швидше! Дiвчинко,

1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"