Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

яка щоразу розчулювала дорослих людей до сліз, особливо тих, хто прибув до міста нещодавно. Юрба закричала «ура», коли увімкнули ліхтарики на Почесному дворі, і всі палаци засяяли в золотавому обрамленні. «Ура» закричали й тоді, коли промінь прожектора з Будинку виробників і вільних мистецтв почав гуляти над юрбою, і тоді, коли кольорові струмені води — «павині пера», за висловом «Tribune», почали вилітати з фонтана Мак-Монніса.

Проте о дев’ятій юрба притихла. У небеса на півночі здійнялася мала ясна іскорка й неначе попливла понад берегом до пристані. Один з прожекторів знайшов її і показав усім — то була велика повітряна куля з людьми на борту. Під її кошиком низько висів той вогник. Наступної миті вибухи червоного, білого й синього накреслили на чорному небу велетенський американський прапор. Куля разом із прапором поволі плинули вгорі. Прожектор рухався за ними, і його промені чітко окреслювалися в хмарі сірчаного диму, що її залишала за собою куля. За кілька секунд небо над озером розітнули ракети. Люди зі смолоскипами бігли понад берегом і підносили їх до запалів гармат, а на баржах інші підпалювали й кидали в озеро бомби, від чого вода вилітала вгору химерними гейзерами червоної, білої і синьої барви. Бомб і ракет ставало дедалі більше до самої кульмінації видовища, коли складна дротяна сітка, начеплена на Фестивальну залу на березі, раптово засвітилася, явивши очам велетенський портрет Джорджа Вашингтона.

Натовп закричав «ура!».

Усі водночас заворушилися, і невдовзі велетенська чорна хвиля покотилася до виходів і станцій «Алеї L» та «Іллінойс сентрал». Голмс і сестри Вільямс не одну годину прочекали своєї черги до потяга на північ, але чекання жодним чином не зіпсувало їм настрій. Того вечора Окери чули згори з квартири 1220 на Райтвуд-авеню сміх і жарти.

І сестрам було чого веселитися. Голмс додав до всіх див і радощів того вечора надзвичайно щедру пропозицію для Мінні з Анною.

Перед тим як лягти спати, Анна написала в листі додому, до своєї тітки в Техас, цю чудову новину.

«Ми з сестричкою і братиком Гаррі завтра зранку від’їжджаємо до Мілвокі, потім до Олд-Орчард-Біча[55] в штаті Мен понад річкою Святого Лаврентія.

Ми два тижні пробудемо в Мені, потім поїдемо до Нью-Йорка. Братик Гаррі вважає, що в мене талант; він хоче, щоб я знайшла місце, де можу навчатися малювання. Потім ми попливемо до Німеччини, дорогою побуваємо в Лондоні й Парижі. Коли мені захочеться, я там залишуся й вивчатиму живопис. Братик Гаррі каже, що вам не варто за мене перейматися — чи з фінансової, чи з якоїсь іншої точки зору: вони з сестричкою про мене подбають».

«Напишіть мені одразу, — додала Анна, — на чиказьку адресу, і лист мені перешлють».

Вона нічого не сказала про свою валізу, яка ще досі в Мідлотіані чекала на відправлення до Чикаго. Їй тепер доведеться без тих речей обійтися.

Коли валіза прибуде, вона змогла б телеграфом домовитися, щоб її також переслали їй — може, до Мену чи Нью-Йорка, щоб усі речі в неї були до подорожі в Європу. Коли Анна того вечора лягала в ліжко, її серце ще калатало від захоплення святом на виставці та Голмсовим сюрпризом. Пізніше Вільям Кепп, адвокат із техаської фірми «Кепп і Кенті», стверджував: «Анна не мала особистої власності, і така зміна в житті, яку вона описала в тому листі, означала для неї все».

Наступний ранок обіцяв бути так само приємним, адже Голмс оголосив, що візьме Анну — лише її — до Інґлвуда і трохи покаже їй свій готель «Всесвітня виставка». У нього там є кілька справ, які треба вирішити в останню хвилину перед від’їздом до Мілвокі. Тим часом Мінні підготує квартиру на Райтвуд-авеню до того, щоб її міг винайняти наступний пожилець.

Голмс був такий славний чоловік. І тепер, коли Анна познайомилася з ним, то побачила, що він і справді доволі красивий. Коли його дивовижні сині очі зустрічалися з її очима, то цей погляд неначе зігрівав її всю. Мінні й справді добре зробила.

Хвилювання

Пізніше того вечора білетери виставки підбили підсумки продажу й виявили, що протягом того єдиного дня, 4 липня, вхідних квитків було куплено 283 273 — значно більше, ніж за весь перший тиждень роботи виставки.

То було перше безсумнівне свідчення того, що Чикаго таки справді здійснило дещо надзвичайне, і до Бьорнема повернулася надія, що виставка нарешті досягне сподіваного рівня відвідуваності.

Але наступного дня квитків на ярмарок було куплено лише 79 034. Минуло три дні — і кількість впала ще дужче — 44 537. Банкіри, яким виставка заборгувала, почали нервуватися. Перевірка аудитора вже показала, що підрозділ Бьорнема витратив на будівництво виставки понад 22 мільйони доларів (за курсом ХХІ століття — приблизно 660 мільйонів), тобто понад удвічі перевищив заплановану суму. Банкіри вимагали від дирекції виставки призначити Комітет з економії, щоб він знайшов способи скоротити видатки на виставку й скасувати всі дорогі заходи, якщо це буде потрібно, аж до звільнення людей і скорочення відділів і комітетів.

Бьорнем розумів: віддати майбутнє виставки в руки такого комітету — це певна її поразка. Єдиний спосіб полегшити тиск з боку банкірів — збільшити відвідуваність за квитками. За його оцінками, щоб уникнути фінансового краху — приниження для чиказького панівного класу, який